in ,

20+ історій від тих, котрі виросли в бідності

Правду кажуть, що бідність можна зрозуміти лиш у порівнянні. Наші герої відверто поділилися спогадами про важке дитинство і те, як вони сприймають його в порівнянні з вигодами сучасного світу.

  • Нещодавно спитала маму, чому сьогодні ніхто вже не робить домашні лизунці з паленого цукру — в дитинстві ми їх так любили! Мама лиш посміхнулася і пояснила, що колись в часи безгрошів’я ті ласощі були єдиними доступними смаколиками для дітей.

  • В дитинстві я ніколи не куштувала ананасу (бо коштував він надзвичайно дорого), але коли тато назбирав грошей і на Новий рік приніс додому, я, спробувавши шматок, одразу його виплюнула і спитала:
    – Уся дорога їжа така несмачна?

 

  • Звичка з ранніх років: шматок мила, який залишився, не викидаю, а приклеюю до нового, великого бруска.

 

  • Я виріс в бідності, та сьогодні вже нормально заробляю. Але досі їм плавлений сир та купую дешеву томатну пасту.

 

  • Бутерброд з цукром — їжа для бідних. А для мене він завжди був чудовим сніданком.

  • Через бідність в дитинстві я навчився не тринькати гроші на дурниці, а витрачати їх лиш на речі найпершої потреби.

 

  • Не відвідувала стоматолога до 20 років, хоча зуби, на диво, були в дуже гарному стані. Зараз відвідую дантиста більш регулярно.

 

  • Колись через дефіцит батьки не мали грошей на підгузки, а користувалися пелюшками: прали їх, висушували та знову використовували. Уявляю, як їм було важко.

 

  • Досі не можу звикнути, що не варто запасатися продуктами “а якщо щось станеться, і я не матиму за що купити поїсти”.

 

  • Аж після вступу до університету я зрозумів, що люди купують одяг не лиш перед Великоднем, а коли їм захочеться.

  • Мене шокував той факт, що люди ходять до кафе чи ресторанів просто так, щоб відпочити й поспілкуватися, а не святкувати якусь важливу подію. По закінченні навчального року мама завжди водила мене “на морозиво”, і я цим дуже тішився.

 

  • Через бідну молодість я досі не можу і не вмію витрачати гроші. У мене немає боргів, є достатньо заощаджень, але як тільки кількість грошей зменшується, я починаю страшно переживати й не можу розслабитися. Картаю себе за те, що придбав непотрібну річ, і дуже через це страждаю.

 

  • Я дуже ціную чисту випрану одежу та взуття, олівці, марки та іншу канцелярію. Здавалося б — банальні речі, та в мене їх ніколи не було.

 

  • Я не знав, що люди можуть пити не тільки розведене сухе молоко.

 

  • Нас з братом виховували в бідній сім’ї, і навчили одного — доїдати все до крихти, до останнього шматочка. Тому я досі дивуюся, якщо люди, обідаючи чи вечеряючи в ресторані, залишають після себе їжу! Я такого ніколи не роблю!

  • З дитинства й аж до 25 років я не знала, що вдома може постійно бути гаряча вода! У часи мого дитинства треба було годину чекати, щоб вода нагрілася і ти міг помитися!

 

  • Якщо більшість людей шкодує про своє бідне дитинство, то я — ні! Я любив збирати пляшки та здавати їх в магазин за цукерки, їсти дешевий сир, смак якого пам’ятаю й досі. Так, часи змінилися і я вдячний за все, що є, та ми з братами й сестрами були винахідливими, навчились цінувати роботу і людську працю та просто радіти життю.

 

  • Думаю, всі так робили: коли у пляшечці закінчувалося мило чи шампунь, ми доливали туди води, збовтували — і засобу ставало більше.

 

  • Я завжди знав ціну всіх продуктів, оплати комунальних послуг. В житті це мені дуже пригодилося.

 

  • Тепер я знаю, що гроші, які тобі надсилає бабуся, не обов’язково віддавати батькам. І взагалі, я всі свої гроші колись віддавав татові та мамі. У своїх дітей я їх гроші ніколи для своїх потреб не беру.

А яке дитинство було у вас? Діліться своїми спогадами з нами.

Всі ілюстрації та фото з відкритих інтернет джерел

Сподобалось?

Ми перестали вміти цінувати життя…

Покращуємо лінію підборіддя простими вправами