5 речей, історія винайдення яких схожа на захоплюючу кінодраму

Клейка стрічка – скотч – є в кожному домі, цінники використовують всі без винятку магазини, пружинка слінкі є в будь-якому місці, де продаються іграшки. Ми навіть не замислюємося про те, як були створені ці невигадливі предмети. Але ж вони з’явилися на світ випадково і завдяки неймовірній цілеспрямованості невідомих інженерів. Та й сам процес їх винайдення сповнений таких моментів, на базі яких можна зняти кіно і отримати в результаті інтригуючу драму.

Тутка дізнався, які речі пройшли нелегкий шлях від ідеї до всесвітнього визнання і популярності. І, до речі, якби не наполегливість одного ювеліра на ім’я Отто Роведдер, то цілком вірогідно, в наших магазинах не продавався б нарізний хліб.

Цікаве
Loading...

1. Цінники

У 1873 році американець Френк Вулворт, щойно закінчивши 2 семестри бізнес-коледжу, влаштувався працювати в магазин помічником. Він був дуже сором’язливим, заїкався, помирав від страху, коли до нього зверталися покупці. Але власник магазину містер Мур хотів зробити з Френка спритного бізнесмена і якось сказав, що збирається поїхати з міста на цілий день, залишивши юнака не те що одного, так ще й як продавця. А ще йому треба було заробити денну виручку магазину. У іншому випадку містер Мур його звільнить.

Хлопець починав в страху тремтіти лиш від однієї думки, що йому доведеться весь день спілкуватися з покупцями. Френка осяяла геніальна ідея: щоб відвідувачі магазину його менше турбували, він вирішив на кожен товар причепити папірець із зазначенням ціни. Цілу ніч він розміщував картонні квадратики з цінами, а на залежаний товар написав «Все по 5 центів».

На його подив, покупцям сподобалася ця ідея (серед них теж багато сором’язливих) і товар, який не користувався попитом, розкупили за кілька годин. А Френк зібрав 6-денну виручку. Після повернення власник магазину був шокований і почав постійно використовувати цінники. А Френку запропонував відкрити свій магазин і навіть позичив йому $ 300.

Той незабаром відкрив один «5-центовий магазин», потім інший, справа пішла чудово. Гроші текли рікою. Одного разу Вулворт придумав прикрашати магазини різдвяною атрибутикою, щоб під час шопінгу у покупців був святковий настрій і вони залишали більше грошей. І знову не прогадав – людям сподобалася ця ідея, її перейняли інші магазини.

Вулворт за кілька десятиліть настільки розбагатів, що за свій кошт збудував у Нью-Йорку найвищий на той час хмарочос у світі – 55-поверхову будівлю Woolworth Building. Помер творець цінників в 66-річному віці в 1919 році. Його підкосила жовчнокам’яна хвороба.

2. Пружинка слінкі

Річард Томпсон Джеймс проявляв здібності ще в дитинстві, коли сам створював для себе іграшки. Подорослішавши і ставши військово-морським інженером, Річард влаштувався офісним працівником на верфі «Вільям Крамп і сини» у Філадельфії. Там він придумував обладнання для підводних човнів і броненосців.

Одного спекотного дня 1943 він розробляв систему підтримки і стабілізації чутливих приладів на борту кораблів. Джеймс необережно повернувся і впустив з верхньої полиці банку із запчастинами. Коли він нахилився, щоб зібрати речі, Річард з подивом побачив пружинку, яка невпевнено «крокувала» вниз зі стола по стопках книг і завмерла на підлозі.

«Крокуюча» пружинка дуже вразила інженера, і ввечері того самого дня він з хвилюванням запускав пружинку по сходах в своєму будинку. За наступні кілька місяців він вивчав коефіцієнти пружності різних типів дроту, поки не знайшов оптимальну комбінацію. Так з’явилася на світ перша «крокуюча» пружинка, яка могла безперешкодно спускатися по сходах.

Джеймс узяв у борг $ 500, відкрив свою компанію і зробив перші 400 іграшок, упакованих в звичайний пергаментний папір. Але виявилося, що власників магазинів іграшок зовсім не цікавив звичайний дріт, зігнутий по спіралі. Після довгих умовлянь Джеймсу вдалося виставити на продаж свої Слінки в одному з магазинів. Але і там вони тижнями лежали і припадали пилюкою. Винахідник вирішив ризикнути: приїхав в магазин і почав проводити своєрідну демонстрацію за участю слінкі. Неймовірно, але за 1,5 години він продав всі 400 пружинок по $ 1 за кожну. За наступні кілька тижнів він продав більше 20 тисяч іграшок. Слінки стали національним феноменом.

Джеймс удосконалив виробництво пружинок, багаторазово його прискоривши, і за наступні 2 роки продав понад 100 млн іграшок по $ 1 кожна. Прибутки його компанії були колосальними. У той же час винахідник поступово ставав все більш ізольованим від суспільства, його перестали цікавити гроші. Він не брав ніякої участі у вихованні своїх 6 дітей, почав зраджувати дружині, а коли його викрили, більше часу почав проводити в церкві, в сповідальні. Ще пізніше з’ясувалося, що майже всі зароблені гроші він таємно віддавав на євангелістські релігійні групи. Зрештою в лютому 1960 року Джеймс без пояснень поїхав в якусь провінцію в Болівії, де приєднався до секти, і розірвав усі зв’язки з зовнішнім світом.

При цьому він залишив свою сім’ю і компанію з мільйонними боргами. Його дружині Бетті довелося вибирати: ліквідувати компанію або стати її керівником. Вона вибрала друге, з головою занурилася в бізнес і за наступні роки змогла досягти ще більших успіхів, ніж її чоловік. До речі, саме завдяки їй в «Історії іграшок» з’явилася собачка-слінкі. Після виходу мультфільму продажі пружинок подвоїлися. Зараз слінкі – одна з найпопулярніших іграшок у світі.

Так, сам винахідник пружинки помер десь в Болівії в 1974 році у віці 56 років.

3. Білизна Victoria’s Secret

Вкінці 1960-х років Рой Реймонд, випускник Стенфорда, вирішив зробити своїй дружині подарунок і пішов по магазинах у пошуках красивої жіночої білизни. Там він побачив махрові халати і потворні піжами з квітковим принтом. А продавчині, яких навчили обслуговувати жінок, не змогли допомогти йому підібрати бажану білизну. Та й в загальному знаходитися серед жінок-клієнтів Рою було непросто. В результаті хлопець пішов, так і не зробивши покупку.

Після цього випадку він вирішив за будь-яку ціну відкрити магазин з жіночою білизною, в якому покупці-чоловіки відчували б себе комфортно. Наступні 8 років Реймонд вивчав ринок білизни і вирішив зробити ставку на мереживні вироби та бюстгальтери пуш-ап. У 1977 році він зайняв у батьків $ 40 тисяч, стільки ж позичив у родичів і відкрив свій перший магазин, назвавши його Victoria’s Secret. Вже за перший рік він заробив $ 500 тис.

Реймонд почав продавати продукцію поштою за допомогою каталогів, зробивши справжній переворот в підході до продажу нижньої білизни. У 1982 році 6 його магазинів принесли $ 6 млн. Незважаючи на такі суми, Рой мав певні фінансові труднощі й тому за $1 млн продав всю свою компанію Леслі Векснеру, творцеві мережі магазинів The Limited. Векснер відразу ж переорієнтував Victoria’s Secret і зробив ставку на жіночу аудиторію, яка сама б вибирала собі доступну розкішну білизну. Саме він згодом зробив цей бренд одним з провідних на ринку.

У 1984 році Реймонд заснував магазин для дітей My Child’s Destiny, який через 2 роки збанкрутував. Після кількох інших невдалих бізнес-починань в серпні 1993 року Реймонд покінчив життя самогубством, стрибнувши з мосту Золота Брама.

4. Нарізний батон

У 1912 році американець німецького походження Отто Роведдер був власником 3 ювелірних магазинів. Але його справою душі були не золото-діаманти, а інструменти та механізми, які він конструював у вільний час. Якось Роведдер почув, як домогосподарки скаржаться, що у них йде багато часу на нарізання хліба. Особливо вранці, коли треба готувати сніданок для всієї родини. До того ж процес нарізання – не таке вже й безпечне заняття. Отто осяяло, і він вирішив придумати машину для пекарень, яка б нарізала хліб.

Він настільки надихнувся ідеєю, що в 1916 році продав всі свої магазини і на виручені гроші став розробляти перший прототип винаходу. Він створив сотні креслень, виготовив першу машину, яка нарізала хліб і з’єднувала скибочки металевою спицею з капелюшком. Але через рік на складі, де працював винахідник, сталася пожежа. Згоріло все – і прототип, і креслення.

Але Отто не опустив рук. Щоб прогодувати сім’ю і зібрати гроші на подальші розробки, інженер цілих 10 років працював агентом цінних паперів. У 1927 році він винайшов новий верстат, технічно досконаліший, ніж знищений прототип. Нова машина ще й загортала хліб у пергаментний папір. Але коли справа дійшла до продажу пристрою для пекарень, над Роведдером тільки сміялися: в його ідею продавати нарізаний хліб ніхто не вірив.

Отто запропонував використовувати винахід в пекарні свого друга Френка Бенча, який був без п’яти хвилин банкрутом. Тому нічого було втрачати, і от масивна машина була встановлена в цеху.

7 липня 1928 року було продано першу в світі буханку нарізаного хліба. Новий продукт отримав небувалу популярність, і тільки за 2 тижні продажі хліба в пекарні Бенча виросли на 2 000%. До 1933 року майже в кожній поважній пекарні була хоча б одна машина Роведдера, а 80% виробленого хліба було нарізаним. До речі, саме тоді стали популярними тостери.

Приголомшений успіхом Отто Роведдер продав свої патентні права компанії Micro-Westco, увійшов до її штату, а до пенсії вже обіймав посаду віце-президента з продажу в підрозділі пекарних машин.

5. Малярний скотч

У 1920-х роках компанія 3М виробляла наждачний папір, яка не завжди був гарної якості. 22-річний інженер на ім’я Річард Дрю влаштувався в неї найнижче оплачуваним працівником. Його основною роботою було тестування різних видів зерен для наждачного паперу. Через 2 роки Річарда трохи підвищили і почали посилати до місцевих автомайстерень, щоб він продавав там продукцію, вироблену компанією.

Тут варто зробити відступ. У ті роки було популярне фарбування автомобілів у 2 кольори. Але для автомалярів процес фарбування був болісним: вони використовували саморобний клей, газети, хірургічну стрічку. Остання при знятті часто відривалася разом зі свіжою фарбою. Приходилося все робити заново. Тоді і використовувався наждачний папір.

Дрю прийшов в одну з автомайстерень якраз в той момент, коли автомалярі обурювалися через чергове невдале фарбування. Природно, що вони зустріли хлопця добірним матом і послали його куди подалі. Але в цей момент Дрю сяйнула думка: він подумав, що було б непогано винайти таку клейку стрічку, яка при знятті взагалі не залишала б видимих слідів.

Річард взагалі не мав якихось знань у сфері створення липких стрічок. Він прямо на роботі почав проводити експерименти з використанням рослинних олій, насіння льону, смол, гліцерину та інших інгредієнтів. Дрю майже перестав виконувати свою основну роботу, і його вже хотіли було звільнити. Але через 2 роки Річард знайшов ідеальну формулу і винайшов папір, який міцно прилипав до поверхні і легко відклеювався.

Його керівник спочатку не оцінив винаходу, але коли стрічка стала популярною у автомайстрів, була відкрита ціла лабораторія для експериментів. Працюючи в ній, Дрю лише за рік винайшов прозору липку стрічку на основі целофану. А через роки цей продукт приніс компанії 3М мільярди доларів.

Цілеспрямованість і завзятість якого з героїв цієї статті вас вразили найбільше?

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close