“Андрій зробив мені на Азовсталі каблучки з фольги. Вони були ідеальні”. “Азов”, Історія кохання.

Наші люди – світлі, сповнені бажання жити, кохати, творити! Кожна пара – це неймовірна історія щирого і справжнього кохання!

Захисниця Маріуполя Валерія Карпиленко (позивний «Нава») на “Азовсталі” стала нареченою, дружиною та вдовою. 5 травня український прикордонник Андрій (позивний «Борода») та дівчина з “Азову” одружилися, а вже за три дні він загинув. Вона обіцяла коханому вибратися з облоги – і жити за них двох.

“Андрій увійшов у життя дівчини швидко, весело. Він був доброю та чуйною людиною, зруйнувавши упередження дівчини про те, що кохання з першого погляду не існує. Дві часточки склалися докупи” — так описує їхні стосунки Валерія.

“Разом служили, разом працювали, разом були всюди. Якщо чесно, я не можу згадати нашого життя нарізно. Це було велике кохання”.

Було відчуття, що це людина, яку я мала зустріти. На рівні відчуттів.

“Ти три дні був моїм законним чоловіком. І цілу вічність ти — моє кохання. Мій рідний, мій турботливий, мій мужній. Ти був і є найкращий. Мені лишилося твоє прізвище, твоя любляча родина і спогади про щасливий час разом”.

“Ми встигли одружитися. Встигли бути щасливими. Не встигли набутися разом. Я кохатиму тебе вічно, мій Герой”.

“Наша перша зустріч після початку війни була саме тоді, коли Андрій потрапив під обстріл і отримав осколкове поранення. Він прибіг до мене уночі зі шпиталю і спитав, чи вийду я за нього”.

“Нас одружили в День Народження “Азову”. Прикордонника і азовочку. Просто зробили рапорт. Тут, під вибухами і обстрілами. Але це був такий щасливий день і щасливе фото. Таким було наше весілля. 5 травня. А вже 7 травня його не стало”.

“Андрій зробив мені на Азовсталі каблучки з фольги. Вони були ідеальні. Тут день за рік. Я була нареченою, була дружиною. Тепер – слово, яке страшно говорити”.

“Ця каблучка стала найкоштовнішим подарунком у моєму житті. Вони навіть по розміру підійшли”.

Жінка зізнається, що саме цього боялася найдужче. Згадуючи останню розмову, називає її дивною: “Я просила його, щоб він обов’язково вижив. А він сказав, щоб я обов’язково вибралася звідси”.

“Мені здається, що він поруч. Ми зв’язані. Бо я все ще в небезпеці, і він не може мене відпустити. І те, що тіло його досі знаходиться тут, лише погіршує мій стан”.