Чому ми всі маємо таку рису характеру — відкладаємо життя до завтра? Повчальна історія

Щастя живе всередині нас, в нашій голові, душі, прагненнях, вчинках. Ним повниться наше єство, і ті всі філософські мудрування про пошуки себе, сенсу життя відходять на задній план, коли людині просто добре від того, як вона живе в цей момент, що їсть і у що зодягається, про що мріє. І навіть не треба чогось дорогоцінного: маленькі життєві радощі роблять її щасливою.

Щастя не купиш за гроші — воно йде зсередини, впевнена світська левиця і журналіст Аріна Холіна. Вона виросла в спартанських умовах і зрозуміла: головне в житті — робити те, що дарує тобі задоволення.

Цікаве
Loading...

Ми в Тутка згодні з такою філософією і тому публікуємо автобіографічну розповідь Аріни про її непростий шлях до щастя.

Ангедонія — невміння отримувати задоволення сьогодні.

— Старша сестра (28 років різниці) сварилася, коли я їла малину з куща. Тому що малина — для варення. От настане зима — і як буде приємно відкрити банку домашнього варення. Чомусь вона не замислювалася про те, що їсти варення влітку теж класно. А вже зривати з куща майже сині від стиглості ягоди — вища межа задоволення.

Насправді нічого не можна було їсти. Ні полуницю (варення!), ні обліпиху (сушити і в компот), ні гриби (засолювати).

Ми приїжджали на татову дачу. Він сам купив її без всілякої охоти і їхав туди заради дитини, а я (та сама дитина) набиралася там вошей, різних паразитів і кліщів. А, забула — тато виходив у двір лише щоб позасмагати. Йому було байдуже до ягодів-грибів, варення, хрону і петрушки — це все він міг собі й на базарі купити. Але сестра не дозволяла дитині їсти малину з куща.

Вона ніяк не могла заспокоїтися, що запаси під загрозою. Їй якось не жилося сьогодні, у неї постійно були плани на віддалене майбутнє: ягоди — на зиму, чорна ікра — на Новий рік.

Яка ця дивна риса характеру — нездатність отримувати задоволення сьогодні. Треба відкласти, запасти, підготуватися до того особливого моменту, коли можна буде собі дозволити трохи радості. І головне — заборонити радіти іншим.

Приятель розповідав, що його тітка ловила його, теж на дачі, коли він приходив додому за булочкою або цукеркою, і казала: «Досить вештатися!».

Вона не хотіла, щоб він допомагав їй по господарству, ні! На його запитання: «Чому?» — вона відповідала: «А нема чого!» — і змушувала його сидіти в кімнаті.

Добре — це погано. Мати мого друга перед кожною відпусткою відчуває паніку. Їй ввижаються землетруси, повені, пограбування, хвороби. Дім теж залишати страшно — а раптом пожежа. Чоловікові вона не довіряє. Вважає, що цей точно нап’ється, закурить і, звичайно, засне з сигаретою. Може, навіть приведе кого-небудь, хто вкраде її штори. Або що там у неї цінного.

Не можна ось так просто поїхати кудись і там добре провести час. За неробство і щастя треба розплачуватися тривогою.

У мене є приятель, який абсолютно серйозно каже:

— Не може бути просто так добре. Напевно, щось трапиться.

Я не можу зрозуміти сенсу цих слів. Мені здається, що якщо зараз добре, то далі буде ще краще: задоволення — мов засмага, вона пристає до тіла й оберігає тебе від життєвих негараздів.

У мене була дуже важка депресія, і в цей час мені теж здавалося, що «щастя буде, коли…» — далі я називала причину. Не зараз. Потрібен вагомий привід, щоб відчути радість.

У цього синдрому є назва — «ангедонія». І ще «соціальна агнозія». Психіатри поб’ють мене творами Юнга за отаке безбожне використання цього терміну, але «ангедоністи» — занадто красива і правильна назва для людей, які щохвилини псують собі життя, забороняючи отримувати задоволення.

Ангедонія настільки поширилася сьогодні, що її розмах вражає. Викладаєш у Facebook свою світлину на океані, — і відразу ж ловиш закиди в тому, що померла чиясь старенька сусідка, а десь розбився “боїнг”, нові санкції ввели, а ще десь танки рознесли залізницю та інше. Ти особисто, і твої шорти, і рушник, і крем від засмаги в цьому винні.

Люди чіпляються за ці дійсно трагічні події, щоб вони відволікали їх від нехай і невеликих, але все ж таки радощів життя. Таке відчуття, що страждати, сумувати і боятися стало модно.

От чесно: мені не страшно. У житті завжди стається щось страшне або тривожне. З іншими людьми, з цілими країнами, з твоєю країною, з твоїми друзями і твоїм життям. Часто від цього важко і ти переживаєш та співчуваєш, або й сама переживаєш не найкращі часи, але так влаштований світ. Немає ніякої іншої концепції життя. Це ніколи не закінчиться, благополуччя не звалиться на нас зненацька і назавжди.

Якщо можеш отримати задоволення сьогодні — роби це. У батька моєї подруги, якого в СРСР на 20 років позбавили можливості знімати кіно, були величезні борги. Але кожного разу, коли він перепозичав гроші, вся сім’я йшла до ресторану. І навіть не для того, щоб смачно поїсти, а щоб відчути, що життя — це не тільки безгрошів’я, туга і мерзенні радянські цензори. Він заряджався цим — і зберіг себе. (Борги, якщо комусь цікаво, він потім віддав).

Розумієте, ми ж потім згадуємо гарне і добре? Все страшне витісняється, а добре раптом спалахує в нашій пам’яті і сяє так, немов його щойно начистили і відполірували. І ми живемо тільки цими уривками, а не низкою турбот і негараздів.

Я, поки була в депресії, боялася літати на літаку. До непритомності. Потім знову навчилася це робити, але аерофобія проходить довго і болісно — треба звикнути.

І ось одного разу я займаю своє місце, дивлюся у вікно і розумію, що зовсім не боюся. Ні летіти, ні розбитися, ні померти. Тому що я щаслива. І у мене немає для цього жодної об’єктивної причини. Я не написала роман, не отримала за нього Букерівську премію, не придумала ліки проти раку, не народила п’ятьох дітей.

Просто я щаслива. Мені добре. Я люблю своє життя. Я їм малину з куща та їжджу відпочивати від відпочинку — і не тому, що у мене купа грошей, а тому що є бажання. Річ у тім, що якщо ти щасливий, то не страшно ні жити, ні померти.

Ви погоджуєтесь з думкою нашої героїні? Діліться думками в коментарях.

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close