in , , ,

Історія першої в Європі людини з синдромом Дауна, яка зуміла здобути освіту і влаштуватися на роботу

У 2009 році на великі екрани вийшов іспанський фільм «Я теж». Головний герой картини — хлопець з синдромом Дауна. Але це не заважає йому бути випускником вузу, викладати та захоплюватися мистецтвом. Стрічка вважається художньою, хоча її легко можна назвати документальним фільмом. Адже головну роль в картині про єдину в Європі людину з синдромом Дауна, яка здобула вищу освіту, грає дійсно єдиний європеєць з синдромом Дауна та дипломом вузу — Пабло Пінеда.

Після виходу стрічки в прокат іспанець миттєво прославився на весь світ. Однак в його рідному місті Малазі про нього вже давно ходили легенди. Ми в Тутка переглянули фільм і, надихнувшись особистістю цієї людини, вирішили розповісти про те, як насправді живе Пабло Пінеда.

Пабло народився 5 серпня 1974 року. Він був 4-тою дитиною в сім’ї домогосподарки та директора театру. Мати, увагу якої забирали старші брати, не відразу помітила, що дитина не така, як інші. Тільки через 3 місяці батько, зрозумівши все з самого початку, наважився їй розповісти про діагноз сина.

45 років тому світ був іншим, й історія Пабло на цьому могла б і закінчитися, але все сталося по-іншому. Проплакавши без зупинки 3 дні, мати хлопчика Марія Тереза вирішила, що генетична особливість сина не повинна впливати на його життя.

Батьки не ставитися до маленького Пабло по-особливому: не цяцькалися з ним, не допомагали одягатися, вчитися, знаходити друзів — вони просто не почали відмовлятися від сина і дали йому стільки любові й підтримки, скільки змогли. Можливо, саме це і визначило його подальшу долю.

Батько Пабло, директор Театру Сервантеса, людина надзвичайно освічена, щодня читав синові книги, навчав його мов, в тому числі латини, мати розмовляла з ним про сучасне життя і суспільство.

У результаті в 5 років Пабло зміг піти до школи, здивувавши викладачів гострим розумом та ерудицією. Він став першою дитиною з синдромом Дауна в Іспанії, яка пішла у звичайну школу.

Саме в школі Пабло й дізнався про те, що він не такий, як усі: в 7 років йому розповів про це вчитель. У відповідь на заяву про те, що у нього синдром Дауна, хлопчик лише запитав: «Я дурний?», а почувши тверде «ні», вирішив не звертати уваги на свою особливість.

Синдром Дауна — це одна з форм генетичної патології, при якій у людини з’являється лише одна зайва хромосома, але саме вона впливає на цілий набір фізіологічних особливостей. Азійський розріз очей, довгий язик, невеликий зріст, знижений тонус м’язів, товсті пальці й можливі труднощі в сприйнятті нової інформації. І Пабло Пінеда зміг все це перетворити у свої позитивні сторони.

Знижений тонус м’язів дає йому небувалу гнучкість: наприклад, він може без проблем сісти в позу лотоса. Довгий язик — лиш привід посилено зайнятися дикцією, а пальці легко тренуються під час написання конспектів. Цим Пабло і займався: по 6-7 годин на день він навчався, опановуючи новий матеріал. А щоб зосередитися, вмикав гучну ритмічну музику.

Своїм прикладом Пабло надихнув інших, і тепер він перший, але не єдиний. Після закінчення ним школи, в Іспанії почали віддавати дітей з синдромом Дауна в загальноосвітні класи, і зараз 85% таких дітей відвідують звичайну школу

Спокійно, це лише одна зайва хромосома

Але широкого розголосу історія Пабло набула тоді, коли він вступив до вузу. Учневі з синдромом Дауна в жорсткому студентському середовищі приходилося нелегко. Однолітки до 2-го курсу ігнорували його, викладачі ставилися до нього скептично. Цілий рік з новеньким ніхто не хотів навіть розмовляти, всі боялися до нього доторкнутися.

Пабло відчував своє повне безсилля і в якийсь момент навіть хотів кинути навчання. Але все ж зміг знайти в собі сили залишитися і вирішив, що чужа думка ніколи більше не буде на нього впливати.

В підсумку церемонія вручення дипломів стала для іспанця найщасливішим моментом в житті. Документ про закінчення вищого навчального закладу йому вручали під бурхливі овації. І студенти, і викладачі стоячи аплодували Пабло, а його мама від хвилювання навіть не змогла встати з крісла.

З цього моменту Пабло ставав дедалі популярнішими. Приставка «єдиний» з’явилася не тільки в його шкільному альбомі. Єдиний в Європі серед людей з синдромом Дауна, з вищою освітою і відразу декількома дипломами, в тому числі з мистецтва і педагогічної психології, єдиний викладач з синдромом Дауна й ось тепер ще єдиний іспанець з такою генетичною патологією і головною роллю в повнометражному фільмі.

У 2009 році після виходу в прокат фільму «Я теж» про Пабло Пінеду, людину й актора, дізнався весь світ. Глядачі та критики витирали сльози й захоплено аплодували, а в списку важливих нагород Пабло (де до цього були шкільний атестат і диплом про закінчення вузу) з’явилася «Срібна раковина». Журі кінофестивалю в Сан-Себастьяні присудило йому приз в номінації «Найкраща чоловіча роль».

Герой картини «Я теж» практично змальований з Пабло. І це стосується не тільки навчання. Історія неможливої любові людини з синдромом Дауна та звичайної дівчини — це теж історія Пабло Пінеда.

Найскладніше, зізнався Пабло, було в любовній сцені. Він не знав, що робити й вирішив: хай буде, що буде. Пабло впевнений, що дівчата ніколи не прийдуть до батьків і не скажуть: «Мамо! Тату! Я закохалася в людину з синдромом Дауна!» Вони хочуть стабільності, тому невисокому пухкому іспанцеві приходиться боротися за любов. І поки що він в цій битві програє.

Але Пабло Пінеда не засмучується. Каже, що закохувався сотні разів і не робить трагедії з чергової пропозиції залишитися просто друзями. Тим більше що друзі — це те, про що він колись найбільше мріяв.

Його часто впізнають на вулицях, і кожен день він ходить повз площу свого імені: після повернення з Сан-Себастьяна мер Малаги вручив йому нагороду «Щит міста» і перейменував сквер на його честь. У компанії відомих городян він стоїть поруч з Пабло Пікассо й Антоніо Бандерасом: вони теж народилися в Малазі. Так що приводів познайомитися з дівчиною — хоч греблю гати.

Пабло досить багатий, щоб зробити собі пластичну операцію, змінити обличчя, забравши характерні риси людини з синдромом Дауна, але він не хоче цього робити — він подобається собі таким, яким він є. І це почуття іспанець намагається прищепити всім, хто, як і він сам, відзначений зайвою хромосомою.

Сьогодні Пабло Пінеда досі живе в рідному місті Малазі. Викладає, багато часу присвячує благодійності, співпрацює з фондом Adecco Foundation і організацією Lo que de verdad importa, проводить зустрічі з людьми з синдромом Дауна та допомагає їм повірити у свої сили й знайти роботу.

А зі зйомками у фільмах Пабло вирішив поки почекати. Адже все це будуть чужі історії, в той час як сам він хоче розповісти свою. Про те, як піти проти природи, зламати стереотипи та трошки змінити світ на краще.

А з якими упередженнями у своєму житті стикалися ви?

Сподобалось?

Британський фотограф робить чесні весільні знимки, показуючи, що ховається за красивими кадрами

РЕЦЕПТ: Салат з огірків на зиму “Зимовий Король” (стерилізувати не потрібно)