Про те, як необґрунтований героїзм під час війни призводить до великих проблем

Ви вже в курсі, що останні тижні я усіляко намагаюсь підтримати Чернігів. І, Господь свідок, це було б набагато легше, якби там було менше героїчних людей. Впевнена, що в інших містах така сама ситуація.

Що ж я, свиня така, маю на увазі, посягаючи на святиню?
Я особисто, особисто, знаю купу людей, які:

• не можуть тримати зброю в руках
• не є медиками
• не займаються волонтерством.

Але, жований крот, сидять у своїй хаті. Бо там їхня кровать і двері. Бо вони до неї звикли. І плачуть – страшно дуже, бо розбомбили півміста. Коли телефонують діти та благають евакуюватись, поки є змога – категоричне ніт!!! 🙅‍♀️

Вольове рішення, я не сперечаюсь. Але ж, йопересете, тепер треба думати як дистанційно їх вдягти, нагодувати, зв‘язатись, заспокоїти.

Ось, що б ви розуміли, в мене в Чернігові батько в теробороні. А мати-бабуся-песик сидять в хатинці. Бо відмовились їхати, коли то було безпечно.

В теорії, допомогти одному батькові та його друзям військовим – це набагато легше, ніж ще й всім цивільним. Сенс перебування в місті ЗСУ та ТО простий та зрозумілий – вони боронять його. Який сенс там знаходитись людям, що своїм перебуванням там тільки рвуть на частини волонтерську увагу – лиш Господь знає.

Зараз евакуації з Чернігова нема. Офіційної. Деякі люди на свій страх та ризик виїздять самі, іноді в них виходить. Якщо що, пару діб тому одна дівчина з Чернігова опинилась в лікарні Києва з простреленою головою. І це не поодинокий випадок.

Але скоро, можливо, евакуація буде. І знаєте що? Купа людей залишиться по хатинках. Бо не можуть кинути квіти, новенький телевізор, бо бояться невідомого.

Але зараз поїхати та не заважати відбивати місто у ворога – це теж героїзм. Вийти, як то кажуть, з зони комфорту та стійко винести евакуацію, щоб:

• Продукти, ліки та засоби гігієни завозились військовим.
• Лікарні не були забиті цивільними.
• Волонтери витрачали час та гроші на амуніцію, а не на потреби пересічних громадян.
• В місті було більш маневреності.
• В гарячій точці залишились ті, хто реально її боронить і в них голова не боліла за сусідів.

Люди, я вас благаю. погоджуйтесь на евакуацію, коли є така можливість. Коли немає – почекайте її та біжком дьору. Це теж крок до перемоги! Нелегкий, але потрібний. Люди як поїхали – молодці. Пишаюсь вами! В Києві тепер, наприклад пусті дороги та немає гуманітарної катастрофи. І проблем менше – це супер.

Ми все відіб’ємо та відбудуємо. Трошки потерпіть! Слава Україні!

Фото: Максим Дондюк
Автор: Анастасія Пристая