in , ,

Що приховується під ознакою справжньої любові

Біблія вчить нас, що “віра без діл мертва”… те ж скажемо і про любов. Прикро, що ми деколи цих “діл” не помічаємо: через власну обмеженість, упередження, злість. І людини вже й на світі нема, а ти розумієш, що вона по-справжньому тебе любила, як вміла, але любила. Та незворотність буття невблаганна… а ти б ще так хотів ще хоч слово тепле сказати… та вже пізно…

От щоб не було пізно Тутка поділиться роздумами про любов і життя.

Тато дуже любив свою донечку, а вона — його. А от вітчима не любила. Отого вусатого, мордатого, акуратно прилизаного чоловіка, схожого до лакея чи швейцара. Він втручався в її життя, ліз із настановами. Бубонів та бурчав. Примушував виконувати домашнє завдання й пильнував, чи вона не прогулювала школу. Силоміць записав до музичної школи, повчав, як ідіотку.

Піклується той, хто щиро любить

Мама роздратовано жартувала: “Чому ти причепився до неї? Навіщо поїхав шукати по дворах? Нехай гуляє з друзями, погуляє — повернеться”. Бабуся теж прозивала вітчима “козлом”, так щоб ніхто, окрім дівчинки, не чув.

А тато донечку любив, сильно любив. Ну що вдієш, таке життя — зустрів він свою Оленку й пішов із сім’ї. Аліментів не платив, бо, розумієте, таке життя — не мав він регулярних прибутків… але двічі на рік справно забирав дитину до себе. На тиждень. Погостювати. У свою нову, дорогу квартиру. І річ модну купував, одну, раз на пів року. А дівчинка так любила ці відвідини татової нової оселі — роби, що душі заманеться. Тато теж прозивав другого чоловіка своєї дружини негарними словами. І так весело їм було отак проводити час, так радісно.

Мерзенний і огидний вітчим не любив дівчинку, а всі так любили… і мама вже страждала, що припустилась помилки, і бабуся її так жаліла. Дівчинка сперечалася з ним, смерті бажала — так їй його втручання вже було остогидло. А він далі читав моралі про шкоду куріння…

Ця історія ще довго тривала… дівчинка, за наполяганнями вітчима, вступила до академії, і одразу по її закінченні, оплативши останній платіж, чоловік помер. Вона й не плакала за ним, не сумувала: а навіщо плакати за чужим 46-річним хлопом, таким бридким й чужим для неї…

Вона зрозуміла це потім, коли їй самій виповнилося 40… Почала аналізувати, хто ж її в житті любив, по-справжньому про неї піклувався, і, чомусь, згадався лиш той другий чоловік мами. Пригадала, як він стояв біля шкільних воріт, в ідеальному костюмі, зачесаний й поглядом проводжав її на уроки. Чого він чекав: щоб вона не втекла чи щоб помахала йому рукою на прощання? Напевне, останнього, чого вона так ніколи й не зробила…

Люблять ті, хто піклуються, вони люблять нас по-справжньому. Та цієї ознаки ми не помічаємо в житті, поки такі люди не підуть від нас і не заберуть з собою цю любов…

Сподобалось?

Як можна нашкодити маленькій дитині – тримати її неправильно! Розповімо про 6 положень, небезпечних для здоров’я малюка

18 дівчат, які не змогли прикусити язика