Відомий педагог і чоловік з 50-річним досвідом розповів, на чому насправді будується міцна сім’я

Він створив гуманну педагогіку. Його ідеї надихають людей в усьому світі. Йому майже 90, але його енергії позаздрить і молодь. Відомий вчитель, психолог і письменник Шалва Амонашвілі — яскравий приклад гармонії публічного образу і справжнього обличчя людини.

Нас в Тутка захопив той трепет і повага, з якими Шалва Олександрович розповідає про свою дружину. Невигадана історія кохання, завдовжки у 50 років, яка змушує замислитися.

Чому зараз сім’ї розпадаються?

Весілля, лімузини, бенкет, близькі люди, які бажали щастя молодим. І начебто все це закріплює майбутнє сімейне життя. Але в кризові періоди люди не витримують і розлучаються. На жаль, вони не думають, як це відіб’ється на дітях. Про долю дитини треба думати не тоді, коли батьки розлучаються, а коли створюється родина. Для цього потрібне виховання — з дитячого садочку, зі школи. І звичайно, в сім’ї варто говорити про те, що таке любов, вірність, відданість і як все це виховати в собі.

Я працював вченим секретарем в Інституті педагогіки, а наш директор був дуже шанованою людиною, якого я щиро любив і поважав. Несподівано він пішов з життя. Через деякий час на роботу до інституту прийшла влаштовуватися дівчина в темній жалобній одежі. Я прийняв документи та сказав: «Напевно, без вас я більше не зможу жити». З Валерією Гівієвною ми відсвяткували весілля. Через тиждень мама сказала дружині, що її мрія здійснилася: «Я сама виховувала сина, йому ще багато чого не вистачає. Заверши його виховання, будь ласка, я тобі довіряю». І зізнаюся, що якщо я від того часу хоч якось став кращим, то це повністю заслуга моєї дружини.

Сім’я будується на загальних благородних справах

Коли я побачив Валерію, вона стала для мене найкрасивішою, найрозумнішою, найдобрішою, найчеснішою. Одним словом, втіленням справжньої жінки у всіх сенсах цього слова. З’явилося величезне бажання спробувати прочитати мій портрет в її очах і стати таким, яким вона хоче мене бачити. Це прекрасний стан — зробити все для коханої жінки, щоб виправдати її сподівання, і через усе життя пронести це бажання. І знаєте, якщо прожити так кілька років, то радість накопичується. Ми прожили майже 50 років разом.

Ми пройшли через це життя не так легко, були камені, об які спотикалися. Але вмійте бути поступливими! Якщо ви поступаєтеся взаємно, то ваш духовний світ зливається і всі розбіжності зникають.

Чим скріплюється сім’я? Напевно, єднанням ідей. Так, ми роками будували дім, щоб не просто жити, а приймати там друзів, спілкуватися й обговорювати нові ідеї. Зводили невелику церковцю і закінчили її тільки недавно. У кожної сім’ї має бути спільна справа для душі. Це поглиблює і розвиває стосунки, не дає їм перетворитися на рутину.

Життя пливло своєю течією, народилися діти. Я по сьогоднішній день зберігаю листи, які писав дружині в пологовий будинок — туди не впускали, стільникових телефонів не було. Пишіть листи одне одному, відкривайте душу. А чоловікам, я думаю, треба бути присутніми при пологах. Нехай бачать на власні очі шлях жінки на межі життя і смерті. І, може, ці враження в критичний період врятують сім’ю від розлучення. Подбайте, щоб нічого зайвого і немудрого не звучало в сім’ї. Адже туди приходять ангели. Люди часто живуть в минулому і не бачать дива сьогодення. У цьому сьогоденні дозріває плід. Ми всі маємо вклякнути й дякувати за те, що Бог довірив вам своє чадо.

Ультиматум любові

Якось мене викликали й сказали, що експериментальну школу зачиняють. Поскаржитися не було кому. Я повністю впав духом. Приходжу додому, зайшов до кімнати. Увіходить дружина і бачить, що я сиджу, мов у воду опущений. «Ти не будеш боротися, щоб зберегти лабораторію?» – запитує вона.

Це найнебезпечніший внутрішній ворог — наша нетерплячість. Вона може все зруйнувати через дрібницю. Я вигнав дружину з кімнати. Минув деякий час, вона заходить і каже: «Добре, я піду. Але піду з сім’ї, якщо ти підеш з лабораторії». І тут у мене з’явилися сили! Я зрозумів, що повинен боротися за свої ідеали до кінця. Моя дружина несподівано запропонувала: «Поки це запитання буде вирішуватися, в лабораторію тебе не впустять, є час писати книги. Потім часу у тебе вже не буде!»

Це була моя перша книга російською мовою – «Здрастуйте, дети» (український переклад звучить: “Добридень, діти” – прим.перекл.), яка прославила мене на увесь світ. І незабаром в газеті «Правда» виходить стаття. А за радянських часів, якщо в такому виданні щось написали, це розцінювалося як терміновий наказ президента. Лабораторію відкрили, дружина не пішла від мене. Але я точно знаю, що якщо б не Валерія Гівієвна, то не було б усього майбутнього. Дорогі жінки, будь ласка, даруйте щедрість своєї мудрості чоловікам. Не криком, не нав’язуванням, а любов’ю і турботою.

Любов на землі тільки зароджується

Після 10 років спільного життя ми могли спілкуватися без слів. Вона вміла читати мої думки. Я навіть боявся: а якщо вона знає всі мої таємниці? Це найкращий стан духовної спільності в сім’ї. Роки будуть бігти, а ви навіть не помітите. Вже зараз треба плекати любов. Давайте не будемо приписувати зморшки віку. Ні, це життя в пошуку, любові, стражданні та співчутті залишило такий чудовий слід. Зморшки треба любити, захоплюватися ними. Медовий місяць — це лише вивчення тіла. Але сама жінка, її глибина — нескінченна. Бережіть свою жіночність і поступово привідкривайте свої принади, щоб чоловік не міг зрозуміти, якою ти будеш сьогодні.

Настав 2012 рік. Дружина хворіла, і ми знали, що нас чекає попереду. Якщо я погано почувався, Валерія Гівієвна одразу вела мене до лікарів. Будь-яка гуманна педагогіка стосовно мене відступала, і вона силою тягнула на обстеження. Але якщо з нею щось ставалося, завжди відкладала на потім. І тепер вона лежить в ліжку. Залишились лічені дні, і ми обидвоє це знаємо. Щоб трохи її заспокоїти, я кажу: «Знаєш, скоро будуть педагогічні читання, давай збірник видамо». Валерія Гівієвна ожила, ми почали обговорювати, і вона раптом запитує: «А ти нічого нового не написав?» Я готував їй сюрприз, а вона, як завжди, про все здогадалася. Уже в друкарні лежав готовий відредагований текст.

Валерія Гівієвна дуже трепетно і ревниво ставилася до того, щоб ніхто до неї не читав моїх текстів, бо всіляко хотіла захистити мене від якихось глузувань з приводу того, що пишу з помилками російською мовою. І це була перша книга без її вичитки. У відредагованому професіоналами тексті вона відшукала 96 (!) помилок. Попри хворобу, що панувала в цілому її тілі, дружина уважно прочитала до кінця. Після цього вона 4 дні не розплющувала очей. І я чув тільки, як вона тихо шепоче: «Я тебе кохаю!» Коли на 4-тий день дружина розплющила їх, я побачив, що вона дивиться в якийсь кут. Я фізично відчув, що вона когось бачить. Я переконаний, що є інший світ. І що наша любов в цьому світі не закінчується з відходом близької людини.

Любов — це не тільки коли за руки йдуть по життю. І на землі вона тільки зароджується, а потім піднімається вгору. Я шкодую тільки про те, що кожного дня не казав дружині про свої почуття.

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close