in , ,

Відпустка по догляду за дитиною – чи така вона вже й «відпустка»? Молода мама поділиться своїми думками

Ох, ці недоспані материнські ночі, повні сліз, втоми та недосипання! Тутка хоче сьогодні поділитися з вами цікавим життєвим досвідом однієї молодої матусі, яка, розпочавши декретну відпустку з догляду за дитиною, взагалі тієї «відпустки» не відчула. А ми спитаємо разом з нею: Чи справді жінки «сидять» в декреті? Чи можна в тому ж таки декреті заробляти гроші й при цьому бути усміхненою та люблячою матусею? Читайте далі.

Всім привіт! Мене звати Анна, і ось уже понад рік я сиджу в декреті. Часто чую закиди своїх колег, друзів та навіть родичів, що «відпустка з догляду за дитиною» – це справді свято. Сидиш собі, відпочиваєш, виховуєш малечу, а всю роботу за тебе виконує порохотяг, посудомийна та пральна машини. Віддалена робота – легко! Ти на кілька годин виходиш розважитися в соцмережах, ось і все.

З мого досвіду поділюся, як це – бути мамою в декреті, і офісним працівником, і фрілансером.

Я була стандартним офісним працівником, коли чекала декрету. Добиратися до роботи треба було далеко, і хоча робочий день починався не так вже рано, але вставати приходилося об 7:30 і повзти з животом через все місто. Тоді я мріяла вже піти в декрет і закреслювала на календарику дні до тієї заповітної пори.

Після виходу в декрет я практично відразу ж знайшла віддалену роботу. До пологів я була дуже задоволена собою. Ще б пак: на такому великому терміні я ще працювала! Потім народилася дитина, і перші 3-4 місяці я мріяла тільки про одне – вижити. Ні, я намагалася продовжувати роботу в перерві між годуваннями, але виходило швидше символічно.

Коли чоловік питав, навіщо це мені взагалі, я чесно відповідала: «Мені здається, я так відпочиваю». І це була правда: написати невеликий текст і підібрати до нього ілюстрації було справжнім відпочинком після нескінченних годувань, зціджування, кип’ятіння пляшечок і заколисувань малюка. Це давало змогу залишатися в соціумі й не скотитися у післяпологову депресію.

Далі дитина стала просто Божим янголом – вона почала спати цілу ніч. Як і я з нею – таким чином зросла моя працездатність, рівень прибутків та пиха. Я з погордою читала форуми молодих матусь, які жалілися на хронічну втому, осуджувала та погорджувала ними. Навіть подружку свою не змогла підтримати, коли та жалілася на брак часу та спокою (в неї теж була маленька дитина).

А далі моїй дитині виповнилося 7 місяців, і вона стала швидкісним болідом замість милої неповороткої гусениці. Мале, повзаючи, легко почало обганяти кота, а про сон просто забуло. До його щоденних справ увійшло вивчення вмісту шухляд, шаф і усіх тумбочок, які стояли в будинку. А за цим треба було дуже ретельно наглядати.

Продуктивність праці почала різко знижуватися, рівень прибутку, відповідно, теж. А разом з ним і рівень суспільного схвалення. Чомусь вважається, що важко з дитиною перші пів року, а далі – танці й веселощі. Та що там й казати: я і сама так недавно вважала. Мене перестали хвалити, але навіть докоряти: «Ти ж цілий день сидиш з дитиною, хіба не можеш помити підлогу?». «З дитиною треба займатися, а не в Інтернеті сидіти!», «Як тоді добре – спиш собі, скільки влізе. На роботу не ходиш» і так далі.

Виспатися? Мій день зараз починається о 6:30 (пам’ятаєте, на початку тексту я писала, що під час роботи в офісі він починався о 7:30?). Я прокидаюся і переодягаю малюка. Ще недавно я тицяла йому пляшечку з сумішшю або молоком – і ми засинали далі, але зараз треба активно вчити дитину їсти ложкою, тому я йду готувати кашу. Колись я обходилася тільки кашками з коробки: засипаєш пару ложок в теплу водичку – і готово. Але суворий світ ідеального материнства вимагає варити нормальні крупи. І я чомусь йому підкоряюся.

Коли мале досита наїлося й награлося ложкою, я ще раз вкладаю його спати, а сама намагаюся помити кухню. Іноді снідаю сама й сідаю працювати. На годиннику 09:00 – що ж, офісні працівники в цей час теж сідають за свої робочі місця.

Цей текст я писала кілька днів. Я обіцяла завершити його в понеділок, але в той день ми пішли в поліклініку здавати аналізи, а потім дитина ніяк не хотіла засинати. У вівторок малюк примудрився проковтнути копійку, ми їздили на рентген. В середу я просто тихенько плакала через те, що я не можу нічого: ні встежити за дитиною, ні вписатися в дедлайн.

Але не будемо лише про погане. В загальному, за день я встигаю 5-6 годин попрацювати, приготувати дитині їсти, прибрати вдома, погуляти з дитиною і провести з нею час. Хоча, зізнаюся, це не лише моя заслуга: мені допомагають бабусі та чоловік після роботи. Вдалий день – і я знову супермама, а наступний точно буде невдалим. Так загартовується сталь.

Тепер я скажу одне: цінуймо роботу усіх – і жінок за офісними столами, і домогосподинь, і матусь в декреті. Поважаймо кожні зусилля, які вони роблять для свого особистого розвитку і на благо сім’ї.

Сподобалось?

-1 points
Upvote Downvote

11 дивних фактів про чоловіків, які б здивували навіть їх

20 тривожних фактів – неймовірних, та реальних