Випадок у лікарні, який перевернув мій світ

Сиджу біля мами в лікарні. Поруч лежить бабуся, років під 90. Приходить до неї дідусь, ледве волочачи ноги, такий самий сухенький, як і вона.

Дістає з пошарпаної торбинки просту їжу, яку приготував сам: натерте яблуко в банці, відварену курочку, поламану на дрібні шматочки, щоб їй було зручно і практично, не треба було жувати.

Вони майже не розмовляють. Дідусь сидить, скорчившись на стільці поруч з нею, і просто тримає її за руку… немовби, якщо відпустить, то вона піде назавжди…

І я подумала про те, що ж людям молодим, повним сил і здоров’я, заважає так само трепетно ставитися одне до одного? Чому така недбалість у стосунках?

Адже прийде час і доведеться обличчям до обличчя зіткнутися зі старістю і безпорадністю. І як важливо мати поруч близьку людину, споріднену душу, яка до останніх днів, з останніх сил буде тримати тебе за руку, боячись відпустити…