“Вона дуже мріяла про квартиру в Ірпені”. Історія Марини Меть, яку поховали з сином Іваном під будинком

Могила на території житлового комплексу в Ірпені. Над нею — хрести з фанери, підписи: Марина Меть, Іван Меть — та дати народження: 14 лютого 1980 року і 4 грудня 2009 року. І одна на двох дата смерті — 5 березня 2022-го.

Того дня мама із сином загинули від обстрілів під час евакуації з Ірпеня.

Марина з сином загинули 5 березня, коли намагалися евакуюватися з Ірпеня до родичів. Вони вийшли з будинку надвір –  там саме проїжджав танк, що вистрілив просто в них. Місцевий мешканець Віталій обороняв у ці дні місто. Він був на посту за сотню метрів від місця, де сталася трагедія, не виключає ймовірності того, що мати з дитиною могли загинути не від танка, а внаслідок мінометного обстрілу: саме в цей час окупанти вгатили ще й з міномета.

Після мінометних обстрілів районом пройшла колона броньованої техніки, за нею – піхота. Був бій. Одразу по тому Віталію знову довелося прийти на місце загибелі Марини й Івана: біля обгорілих тіл чоловік побачив слід від розриву міни. Ідентифікувати загиблих вдалося за документами, як знайшли поряд у маленький обгорілій жіночій сумочці.

Ольга, подруга марини розповідає:

“Я до останнього не знала, що Марина загинула. Вже думала постити інформацію в телеграм-каналі для пошуку зниклих, тому що вона з 9-ого березня не відповідала на мої повідомлення. Завжди одразу відписувала, а тут просто зникла.

Востаннє ми спілкувалися 2 березня. Ми з сім’єю були в укритті без зв’язку. Коли прийшла додому – одразу написала їй: “Марино, ви як?”. Вона відповіла, що в них з сином все добре, тільки укриття далеко, тому вони не виходитимуть з будинку. До того ж, казала, в неї залишилися кішка, собака  сусідські папуги, так то вони будуть сидіти вдома, виїжджати не хочуть. А її стара 22-річна донька та мама були в селі неподалік.

Марина жила в цій квартир вдвох із 12-річним сином Іваном: раніше продала квартиру на Гната Юри в Києві і придбала житло в Ірпені. Вона дуже мріяла про цю квартиру. Просто жила цим, усі гроші туди вкладала, заощаджувала. Берегла кожну копійку, щоб зробити ремонт. Ми з Мариною дружили більш як 10 роки, познайомилися в пологовому будинку, коли обидві лежали на збереженні. Я була вагітна донькою, Марина – Іваном. Вона просто обожнювала свого сина, Ванічка був її щастям.

Марина дуже любила море, казала, що недарма її назвали Мариною,  розповідала: “Якщо я не буваю на морі – воно мені сниться і кличе за собою”. В неї було правило: щоліта вона обов’язково їхала на море. Марина була дуже товариською, завжди запрошувала гостей на всі свята. А ще смачно готувала. Вона працювала HR, була знавчинею своєї справи, її любили в усіх колективах, Коли вдавалося – допомагала й мені з роботою”.

Джерело