in ,

Я психотерапевт і не з чуток знаю, як зміниться обличчя, якщо почати розв’язувати свої психологічні проблеми

Нас в Тутка зацікавив та заінтригував експеримент практикуючої психотерапевтки, наскільки життєві проблеми відображаються на нашому обличчі. Пропонуємо і вам прочитати її висновки.

У мене за роки дорослого життя накопичилося кілька паспортних фото, де безкомпромісно і дуже чітко видно риси обличчя. Важливо, що на таких фото обличчя нічого не виражає і максимально розслаблене. Я помітила, що дуже чітко простежуються певні тенденції. І різниця між виразом обличчя до, під час і після психотерапії просто вражаюча. Зараз ви самі переконаєтеся.

Для мене це історія про те, що ти можеш скільки завгодно вдавати красу, скільки завгодно вдавати щастя. Але якщо у тебе всередині немає спокою, розслаблення, безтурботності, то ти ніколи в житті не зможеш це зобразити. І на твоєму обличчі все одно буде відображене саме те, як ти почуваєшся глибоко-глибоко всередині.

У 22 роки я була просто молодою дівчинкою з цікавими рисами обличчя. Але я виглядала як зацькований звір, як тітонька, яка вже пожила на світі. І саме внутрішня робота над собою допомогла мені зберегти і примножити молодість. І я з роками все більше і більше віднаходжу себе, стаю собою — і це чітко видно.

Отже, перша фотографія, яку я хочу вам показати. На ній мені 22 роки

Зверніть увагу, відразу ж впадає в око те, наскільки сильно затиснутий, викривлений і напружений саме низ обличчя: ось ротик утворює трикутну лінію, опущену вниз. І я знаю, які мімічні м’язи тут задіяні: це коли людина зціпила зуби і терпить з останніх сил, це емоція озлоблення, напруження, страху. І водночас верх обличчя сумний. Ось очі, вони пригнічені, в них багато печалі та якоїсь пригніченості.

Зовнішні куточки очей наче стікають вниз, а ліве око взагалі знаходиться по діагоналі. А на наступних фото ви побачите, як це око просто випросталося і стало на місце. На перекручених затиснутих рисах видно, що обличчя не безтурботне.

Це не просто молода дівчина, яка знає, що може бути красивою, щасливою, коханою і дивиться на світ широко розплющеними, повними довіри, чесними очима.

Видно, що це — залякана тваринка, яка зібрала докупи останні залишки сил і бореться, вона продирається крізь вороже, агресивне для себе середовище. І видно, що це дуже нещасна людина, яка страждає, всупереч свому юному віку.

На цій фотографії мені 24 роки

Тут я ще не ходжу на психоаналіз, але мене вже любить мій чоловік, я знаю це. Взагалі психотерапія в той час оточувала мене з усіх боків. Мій чоловік був психотерапевтом, я сама працювала психоаналітиком з 24 років і, звичайно ж, відвідувала психотерапію.

Таке занурення призводило до того, що я краще усвідомлювала себе, працювала з якимись своїми психологічними травмами, проблемами. І все більше і більше поверталася до свого природного нормального вигляду щасливої позитивної людини, якою повинна бути і заслуговує бути абсолютно кожна людина на світі.

На фото видно, що в мені вже немає страху та злості, я більш розслаблена, я довіряю. Але видно все одно, що погляд ще дуже-дуже сумний, прохальний. Вираз обличчя все одно виснажений, втомлений, тому що я ще знущалася з себе. І лінія роту вже рівніша, більше схожа на пряму. Око потихеньку підіймається нагору, над ним уже навіть з’явилася повіка, брова трохи піднялася.

На той момент причиною для смутку були три групи психологічних проблем. Але найголовніша — це ситуація з моїм батьком. До того моменту він помер, і я ніяк не могла (а я була дуже на нього схожою) знайти визначеність, своє місце у всій цій історії. Чи відігравала я в цьому якусь роль? Мені ніхто не зміг нормально це концептуалізувати, надати якийсь сенс цій ситуації. Я була в стані невротичної депресії, не пережитого жалю. Я постійно ходила, як у воду опущена, жила з почуттям хронічної дистимії та постійної провини. Часто на мене нападав неймовірний смуток.

Цю фотографію я називаю «пухкенька вередунка», тут мені 26 років

Шлейф печалі і смутку мене полишив, і тут на моєму обличчі вираз образи і здивування. Я вже насмілилася сказати, що заслуговую того, щоб отримати всю любов цього світу. Брови впевнено здіймаються, обидвоє очей стоять досить рівно і губки мають лінію напівсердечка, тобто кутики рота вже підняті до верху. Я немовби кажу: «Маю право на те, щоб любити себе, а ви готові дати мені це? Для того, щоб я почувалася щасливою. Я, здається, заслуговую цього».

Це синдром дитбудинку. Коли дитину приймають в сприятливі умови сім’ї, вона проходить через цю стадію — образи і перевірки. Потрапивши в безпечне середовище, вона всі свої травми минулого збирає і вихлюпує назовні, щоб перевірити, чи витримають це випробування її нові близькі чи ні, візьмуть її чи ні. І ось тут, як мені здається, я перебуваю саме на цій стадії: «Ви ж мене любите? Ви ж мене маєте? Я вже гарненька капризуля, чи не так. Ну погляньте, я така маленька принцеса».

На наступній фотографії мені 27 років

Я проходжу свій другий курс психоаналізу у психоаналітика, яка допомагає мені підвищити самооцінку, позбутися почуття провини. На цьому фото добре видно, що я набуваю впевненого почуття спокійної гідності, самоповаги, непохитної любові до себе.

Я дивлюся з цікавістю і безстрашністю, і все посміхається: і очі, і губи. Видно, що я щаслива. Це дуже добра фотографія. Правда, тут немає брів, але до психології це не має безпосереднього відношення. Я бачу спокій, радість з гідністю, не наївну, а таку, заслуговує самоповаги.

Остання фотографія з тих, що у мене є: тут мені 28 років

Тут я бачу, як зацькований звір перетворився на задоволену «балувану Галю». Задоволена собою, красива, велична, розкішна, рум’яна. Очі стоять дуже рівно, і вони сповнені щастя, випромінюють енергію. Тут основна емоція — свято бути собою, любов до себе, впевненість в собі. Немовби я завжди була такою благодатною, гордою за себе.

Які висновки можна зробити? Все, чим ми живемо, те, як ми себе відчуваємо, дуже сильно відбивається на нашому обличчі. Одні і ті ж риси можуть заграти різними кольорами. Якщо ви погано почуваєтесь — вам ніщо не допоможе.

Якщо ви хочете зберегти свою молодість, красу, якщо ви хочете сяяти, вам не потрібні гроші, не потрібна косметика, не потрібен хірург, косметолог. Вам лише потрібно попрацювати зі своєю психікою.

Я почала виглядати молодшою, красивішою і найголовніше — щасливішою. Попри те, що мій біологічний вік збільшується, моє обличчя при цьому не округлюється. Воно молодшає, тому що зараз мене постійно наповнюють радість, здивування, любов. Я відчуваю, що живу тим життям, яким хочу, і це відбивається на моєму обличчі.

Бонус: це фото я зробила під час зйомки ролика, щоб ви могли порівняти ситуацію до і після змін. Вірніше, в процесі. Тому що експеримент досі триває

Зізнавайтесь, чи сильно чи змінюється ваше обличчя з кожною новою фотографією в паспорті? Чи помічали ви зв’язок душевних терпінь і зовнішньої краси? Поділіться ними з усіма нами.

За матеріалами

Сподобалось?

Я пропрацювала 8 років у фінській школі і точно знаю, чому учні стрімголов біжать на уроки

24 червня – яке сьогодні свято та чого не можна робити. Іменини, традиції, заборони, прикмети та визначні події