“Я завжди економлю на собі”. Історія, до болю знайома кожній сімейній жінці

«Я завжди економлю на собі, — пише одна відома блогерка. — Якщо не буде вистачати часу, виключу з життя сон. Якщо грошей — косметолога. Так і буду ходити з прищами та з синцями під очима. Нігті обгризені, тому що манікюрниця там само, де і косметолог, — в паралельному Всесвіті, який з моїм знову не перетинається”.

Ми в Тутка помітили, що цей текст викликав бурхливий відгук у соціальних мережах, і ділимося ним з вами.

Цікаве
Loading...

Між прогулянкою з сином і прийомом у лікаря я виберу перше. Куплю ще одні кросівки дитині, а сама походжу в стоптаних балетках. Зателефоную бабусі й вислухаю всі нарікання на здоров’я, навіть якщо немає сьогодні сил на перероблення інформації й голова тріскає.

Я можу дійти пішки замість таксі. Хоча падає дощ.

Можу дотягнути сумки з «Ашану», меблі з IKEA, овочі з базару та рюкзак до стійки реєстрації. Хоча лікарі заборонили піднімати навіть жіночі сумочки.

Так було завжди. Це просто риса характеру, погана звичка чи завчена модель поведінки. Не жертовність, але вічна впевненість, що мені добре і так. Окрім зношених балеток є й важливі речі, врешті-решт.

І хай би так і було, якби не одне “але”: раз на півроку-рік (або частіше) я закочую очі та скандал. Бо де ж я, врешті-решт, мої бажання, примхи та нова спідниця? Чому інші собі все дозволяють, а я вічно відкладаю? Гроші, час, енергію, себе…

Відсуваю саму себе на найглибшу полицю шафи, забувши попередньо хоча б стерти з неї пилюку. Пчихаю, впираються ліктями та колінами у дверцята, а не втікаю. Незручно, але жити ж можна. Мені нормально.

Можу влаштувати цей скандал комусь (йому ж все віддала, що треба було залишити!), а можу собі самій. Вирішити з понеділка жити по-новому, піти на шопінг на 5 годин… і купити нові колготки. Тому що в цьому місяці ще внески за кредит, оплата табору і страховка машини. Істерика істерикою, а сторінка з бюджетом на моєму внутрішньому моніторі не закрита, згорнута тільки, он висить внизу, блимає, хоче, щоб її відкрили.

Якщо коротко, не вмію я себе любити. А кажуть, треба. Обов’язково, так кажуть. Тільки як саме, вічно забувають розповісти та відходять в даль. Йдуть собі, щоб продовжувати любити себе, вони ж вміють. На відміну від деяких.

А тут вичитала, як саме починати таким динозаврам, як я. Таким, які жодного разу не пробували, боялися підсісти на героїнову голку егоїзму.

Рецепт абсолютно простий: робити для себе те, що робиш для дорогих людей. Готувати собі смачну їжу, одягатися для себе в красиву білизну, давати собі поспати й не будити у вихідний до обіду.

Мені навіть сподобалося. Хоч зрозуміло, в якій позі любити себе правильно, а в якій вже непристойно.

Я тренуюся й отримую задоволення. Голосок, який гудить всередині, що, мовляв, ти егоїстка і як тобі не соромно, я заткнула кляпом з байдужості та цитатами з розумних книг. Я кайфую, що нарешті йду до косметолога без почуття провини та відчуття непомірних витрат. І навіть хвалю себе за таку розкіш. Я вже майже навчилася.

А вчора наповнюю ванну і збираюся відмокати з сіллю і серіальчиком. Мій час, хочу дивитися серіал, а не судомно ліпити котлети на завтра. Маю право.

Дістала упаковку солі й бачу, що залишилося на один раз.

– Ось завтра син залізе у ванну і захоче з сіллю, а її немає. А він дуже захоче. Йому подобається, як розчиняються різнокольорові кристали, він ловить їх пальцями, довго розглядає їх через призму, викладає на бортик і милується, нюхає, рухає, перекочує. А я… я можу і без солі, мені й так піде.

– Стоп-стоп-стоп! Не піде! – і бах всю пачку в ванну, поки не передумала. Сьогодні я, моє, мені.

Цілу годину просиділа насуплена, розхлюпуючи воду і провину, вичавлюючи задоволення. Насолоджуйся, я сказала! Забула ввімкнути серіал. Виповзла за північ і пішла готувати котлети.

Коротше, непроста це справа — любити себе. Дуже складна, якщо з незвички.

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close