«Здійснюючи одну добру справу, ви допомагаєте собі». Розповідь про те, що добрі вчинки завжди винагороджуються

Песиміст чи оптиміст погодяться: добро повертається. Чисті помисли, благі наміри корисні не лише тій людині, до якої вони спрямовуються, але й приносять користь тим, хто їх чинить. Молодий письменник Гектор Шульц теж такої думки

Ми в Тутка зачиталися його оповіданням про одного собаку, і ділимося нею з вами. Нагадуємо: робити добрі вчинки — не соромно, а достойно.

Цікаве
Loading...

А що ви знаєте про собаче життя? Ні, я серйозно. Без будь-якого сарказму і дурних жартів. Я — пес. Так, собаки теж вміють мислити, а деякі, як я, вирізняються особливим розумом. Ми так само відчуваємо, як і людина, можемо любити, радіти і сумувати. Собаки майже такі ж, як і люди. Ну, може, навіть трохи кращі за деяких людей. Тільки мова зовсім не про це.

Хочу трошки про себе розповісти. Я вже досить в літах. Якої я породи — та немає в мене породи, я зібрав у собі кілька стандартних ознак: великі вуха, морда, розтягнена в усмішці, мокрий ніс. Але я дуже люблю людей — завжди лащуся до них, стрибаю до рук, а за це мене частують чимось смачненьким. Я — досить красива тваринка: шерсть моя відливає різними кольорами, плямами від білого до чорного та рудого.

Чому я захотів побалакати з вами і що таке собаче життя? Насправді моє життя сповнене історій. Морда побілена сивиною, і бігати я довго вже не можу. Старість. А я самотній.

Сиджу, як на паперті, біля м’ясної лавки. Її господар, Магнус, мене любить. Він щовечора виносить мені трохи свіжого м’яса або тішить смачними сардельками. Розуміє, що я вже старий і добувати собі їжу мені дуже важко. Магнус — мій друг. Він завжди чеше мене за вухом і розмовляє своїм красивим, хоч і гучним голосом. Він — добра людина. Один з небагатьох людей, які гідні поваги.

Колись давно, коли Магнус ще мав довгу руду бороду, а я — силу в кістках, до його крамниці зайшла дівчинка. На той час у приміщенні був сам господар, його дружина Лорен і я — відлежувався біля прочинених дверей. Треба сказати, у Магнуса завжди на прилавку лежать смачна ковбаса з перцем, свіжі сардельки і парне м’ясо. Він любить свою справу, і покупців у нього без відбою. Так ось.

Дівчинка, яка увійшла до крамниці, була маленькою і дуже худорлявою. Її гострі плечі легко могли прорвати благеньку тканину потертої сорочки. Великі зелені очі здивовано дивилися на смачні делікатеси. Дівчинка голосно втягнула смачне повітря. Я її розумію. Сам так роблю іноді. Магнус кашлянув і запитав, чим їй допомогти. Дівчинка рясно почервоніла й простягнула господареві папірець.

— А! «Допоможіть. Я не їла вже три дні. У мене паморочиться голова. Я дуже хочу їсти. Дайте хоча б шматочок хліба, будь ласка», — Магнус голосно прочитав те, що було написано на папірці, і звернувся до гості:

— Дівчинко, ну що, я схожий на кухаря, а тут — їдальня? А де твої мама і тато? Чому ти написала такі слова на папері? Твої батьки хочуть, щоб ти жебракувала?

Дівчинка почервоніла ще сильніше і, розтуливши рота, тицьнула туди пальцем.

— Німа? — запитав Магнус, похитуючи своєю бородою. Його голос був схожий до грому. Але дівчинка так і стояла, трохи тремтячи. Блиск її очей був настільки сильним, що здавалося, ніби це сяють смарагди. Ви запитаєте, як собака може розрізняти кольори? Я їх не розрізняв. Про її очі так сказав сам Магнус. Дівчинка почала щось шкрябати на папері, поки її не перервали. Це була дружина Магнуса.

— Набридли жебраки. Іди звідси, інакше я покличу констебля. Він відразу призначить тебе туди, куди треба. Магнусе, ходімо вечеряти. Все готове, — різко відповіла за Магнуса Лорен.

Мій друг перемінився в обличчі на ці слова. Його темні очі потемніли ще сильніше. Дівчинка зітхнула і, нахиливши біляву голову, тихо вийшла на вулицю, зупинившись поруч зі мною. Я лизнув їй ногу. Вона поглянула на мене. І знаєте, мені стало погано. В очах дівчинки бриніли сльози. Вона присіла на сходинку поруч і почала мене гладити. Я махав своїм хвостом, щоб хоч якось розвеселити її. Але подальший розвиток подій змусив мене по-іншому поглянути на Магнуса.

Не кажучи дружині ні слова, він узяв тарілку з картопляним пюре і скибками смаженого м’яса, від яких струмувала смачна пара, і вийшов з нею на вулицю. Підійшов тихо до дівчинки і присів поруч. Здивовані перехожі дивилися на те, що відбувалося. Магнус з посмішкою простягнув свою тарілку дівчинці. Та у відповідь боязко її взяла і ледь не впустила. Від смачного запаху у неї запаморочилося в голові. Магнус підхопив тарілку вільною рукою і, взявши дівчинку за руку, повів у крамницю. Попри гнівне сопіння Лорен, він посадив її за стіл, дав у руки виделку і окраєць духмяного хліба. Губи дівчинки застрибали. Вона скривила невелику гримаску, але Магнус знайшовся і тут. Він тихо вийшов з кухні, коли сказав наостанок тільки:

— Смачного.

Лорен на вулиці накинулася на нього, кричачи, навіщо він притягнув додому жебрачку, та ще й віддав їй свою вечерю.

— Тому що я сам був таким в дитинстві, — тихо вимовив Магнус. — У мене не було дому, а війна забрала життя моїх рідних.

Я теж сьорбнув лиха, скитаючись по світу. І колись я так само завітав до мірошника. В нього на столі розливав пахощі свіжовипечений коровай. У мене запаморочилося в голові, і ця людина запросила мене до свого столу. Дав мені цей найсмачніший хліб і кухлик з гарячим чаєм. Просто так, мовчки і нічого не кажучи. Тепер розумієш? Лорен притулилася до плеча чоловіка, а той продовжував:

— Я ніколи не змушу голодувати і не кину будь-яку живу істоту, якщо їй потрібна допомога. Якщо мені б той чоловік тоді не поміг — що б зі мною сталося? Поглянь на цього собаку (і вже я нашорошив вуха).

— Пам’ятаєш, як ти лаялася, коли я привів цього пса, витягнувши його з петлі шкуродера? І як ти дивилася на нього, коли він зловив злодія, що ледь не вкрав нашу касу. Але ж там були всі наші гроші. Зрозумій, я не можу по-іншому.

Лорен почала схлипувати, а потім зробила неймовірну річ. Вона підійшла до дівчинки, забрала порожню тарілку і налила гості гарячого чаю. Після цього вона, діставши свій улюблений гребінь, почала розчісувати кучері здивованого дівчати.

А Магнус з посмішкою сидів на сходах біля входу в крамницю, гладив мене за вухом і курив свою вишневу трубку. Він добрий. Мій друг.

А та дівчинка тепер живе разом з Магнусом і Лорен. Її звуть Талія. Вона дуже гарно малює. І мене вона теж дуже любить. Першим її малюнком став Магнус. О, бачили б ви його обличчя. Стільки емоцій, пережитих за одну секунду, ви не побачите ніде.

Ця невелика історія для того, що треба залишатися добрим. Добрим. Завжди і у всьому. Допомагати тим, кому потрібна допомога. Можливо, саме вони потім допоможуть вам або іншій живій істоті.

Здійснюючи одну добру справу, ви допомагаєте собі. А якщо це каже звичайна собака, ви зумієте прислухатися до цих думок? Вірю, що зможете. А мені час вечеряти. Магнус приберіг для мене велику кістку.

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close