Життя людей в найпівнічнішій точці світу — там заборонено помирати і розводити котиків

У Північному Льодовитому океані на архіпелазі Шпіцберген причаїлося найпівнічніше місто світу з населенням близько 2 тисяч осіб — норвезький Лонг’їр. Тут є аеропорт з регулярними рейсами, закинуті шахти і сховище на випадок глобальної катастрофи. Жителі Лонг’їру ходять в бари і музеї, не пропускають кіноновинок і неухильно дотримуються одного дивовижного закону.

Тутка занурився в атмосферу Півночі, щоб розповісти вам, як живеться людям в цьому суворому краї.

Цікаве
Loading...

У 1906 році Лонг’їр заснував американський інженер-підприємець Джон Манро Лонг’їр, який заклав тут вугільний видобуток. Через 10 років поселення продали норвезькій компанії Store Norske.

До початку 1990-х життя в місті було зосереджене навколо видобутку вугілля. А в 1990-х вуглевидобування вичерпалося, і сьогодні єдина діюча шахта використовується для потреб міської електростанції. Решта зачинені й перетворені на пам’ятки промислової архітектури, які приваблюють безліч туристів. Наприклад, особливою популярністю користується канатна дорога, яку раніше використовували для вугільного транспортування.

Сьогодні в Лонг’їрі живе близько 2 тисяч осіб.

Тут заборонено вмирати і не можна народжувати дітей

У місті діє закон, який забороняє помирати на території Лонг’їру. Якщо когось спіткала важка хвороба або стався нещасний випадок з високою ймовірністю летального результату, людину терміново переправляють на материк. І хоч тут є своє невелике кладовище, якщо смерть сталася в Лонг’їрі, похорон проводять все одно на Великій землі.

Закон здається суворим тільки на перший погляд, але він цілком логічний: в умовах вічної мерзлоти тіла не розкладаються і привертають до себе хижаків — білих ведмедів. Крім того, в таких умовах небезпечні віруси та бактерії не гинуть і можуть стати джерелом зараження для людей.

На 2 тисяч осіб утримувати пологовий будинок не має сенсу, тому жінок на останніх термінах вагітності теж відправляють на материк, де їм надають усю необхідну допомогу.

Кожен мешканець носить з собою рушницю, навіть вирушаючи в паб

Пересуватися вночі по Лонг’їрі вкрай небезпечно. Шпіцберген — архіпелаг білих ведмедів, і зустріти їх в місті можна досить часто. Кажуть, їх тут більше навіть, ніж людей.

Хижаки бувають агресивними, тому приходиться бути у всеозброєнні. Кожен житель міста має з собою рушницю, навіть вирушаючи випити пива з друзями. У місті є спеціальний магазин зі зброєю, а в місцевому університеті студенти в перший день занять вчаться стріляти.

На місцевих магазинах і ресторанах висять попереджувальні знаки «Зі зброєю не заходити». Рушницю потрібно залишити в спеціальному сейфі при вході.

На місцеву газету підписано більше людей, ніж усе населення Лонг’їру

У місті виходить місцева щотижнева газета — Svalbardposten. Вона веде свою історію аж з 1948 року. У 2004 році число її передплатників перевищувало 3 тисячі, у 2010-му їх стало менше — 2 840. Але все одно це більше, ніж усе населення містечка.

Газету привозять щоп’ятниці читачам в тому числі і в інших населених пунктах Шпіцбергену — селищах Нюбюєн, Ню-Олесун і Свеагрува. До речі, Svalbardposten — найбільш північне регулярне видання світу.

У місті є сховище на випадок глобальної катастрофи

У 2006 році поряд з містом створили унікальний об’єкт — Всесвітнє сховище насіння. Замість старої шахти побудували банк посадкового матеріалу. Тут на глибині 120 м зберігається 800 тисяч зразків насіння сільськогосподарських рослин. Зроблено це на випадок глобальної катастрофи (наприклад ядерної війни або падіння астероїда), щоб не допустити знищення рослин і врятувати людство від вимирання.

Людям не дозволяють розводити кішок

Місцевий уряд піклується про північних птахів, які мешкають в цьому місці. Вони вважають, що кішки можуть винищити пернатих. Прикро, але з цієї причини місцеві любителі мурчиків позбавлені радості завести вдома кількох пухнастиків.

У Лонг’їрі досить розвинена інфраструктура

Тому, що місцева економіка орієнтована на туризм, то тут є всі блага цивілізації, добре розвинена інфраструктура.

Туристи можуть зупинитися в готелях, серед яких є навіть фешенебельний 4-зірковий Radisson Blue. Усюди приймають до оплати картки, є великий супермаркет, бари і ресторани.

У місті побудована церква, кінотеатр, школи, студентський центр, музей, галерея та нічний клуб. Церква відкрита цілодобово, в ній проводяться не тільки служби, а й культурні заходи.

Взимку по місту люди часто пересуваються на снігоходах або за допомогою їздових собак.

Місцеві люди живуть в темряві 4 місяці на рік

4 місяці на рік тут постійно темно. Уявіть собі життя в таких умовах, коли за 120 днів з неба жодного разу не виглядає сонце, навіть на секунду. Закінчення полярної ночі місцеві чекають з нетерпінням і щороку на честь першої появи світла святкують фестиваль сонця.

Але є в північному році й інші 4 місяці: в полярний день світло навіть опівночі.

Тут немає аптек

Якось не заведено хворіти в Лонг’їрі, тому й аптек тут не можна знайти. Деякі препарати та вітаміни можна купити в супермаркеті, але на цьому все. Мабуть, місцеві жителі можуть похвалитися чудовим здоров’ям.

У Лонг’їрі живе дуже багато тайців

Це може здатися дивним, адже жителі південно-східної країни не надто призвичаєні до холодів, але тайців в місті дійсно багато. Це 2-й за чисельністю народ в Лонг’їрі після норвежців. Тому тут є тайський ресторан і супермаркет та щороку проводиться фестиваль культури Таїланду.

А взагалі місцеві жителі називають своє місто мегаполісом в мініатюрі, адже в ньому живуть вихідці з 50 країн світу.

Люди знімають взуття в приміщеннях, навіть в деяких ресторанах

На острові існує традиція знімати взуття в приміщенні, навіть в готелях і деяких ресторанах. Походить вона від шахтарів: ті залишалися босоніж при вході в дім, щоб не вносити за собою вугільну пилюку.

У деяких місцях вам навіть запропонують тапочки різного розміру, наприклад в Культурному центрі і в Музеї Свальбарда.

А ви бували на Півночі? Можливо, ви там живете? Які цікаві особливості регіону вам відомі?

Залиште свій коментар

коментарів

Завантаження...

Пов'язані статті

Back to top button
Close