“Золота жінка” або взірцевий приклад прикарпатського милосердя та доброти
Війна росії проти України скалічила мільйони життів. Одні втікати з-під обстрілів, інші – покидали домівки через паніку та страх. В наші нелегкі часи проявляються усі приховані риси людей, та добре, якщо ці риси – позитивні та милосердні.
Тутку зворушила історія пані Стефанії з Прикарпаття – від початку активної фази російсько-української війни жінка дала дах над головою уже понад 25 переселенцям з Києва та Харкова. Ми поділимося цією зворушливою історією з нашими читачами – хай віра в добро та Божу справедливість загориться у кожному серці.
Сама пані Стефанія не без сліз ділиться своїми враженнями:
“Я як їх зустріла – Боже, то були такі плачі, такі обійми. Шестеро діточок маленьких – плачуть, в шоці, слова сказати не можуть. Розумієте? Ми так наплакалися. Приїхали о 04:30 вночі. Я за ніч каструлю борщу наварила, плов зварила. Думаю – люди з дороги, треба нагодувати. Вони навіть чай не пили – одразу полягали спати”.
Жінка нещодавно овдовіла, тож каже, що переселенці є для неї розрадою, а самі ж прибулі стверджують протилежне – що рятує вона їх.
“Ті переселенці мене врятували. Знаєте, як то тяжко – самій після похорону в чотирьох стінах залишитися. Але люди були – не було коли сумувати й лякатися”.
Пані Стефанія з чоловіком
Більшість переселенців лише ночують одну ніч в жінки й на ранок їдуть далі, але все ж одна сім’я залишилася. Це – сім’я з Києва – Наталія із сином Сергієм. Вони під обстріли рятувалися зі столиці.
Пані Наталя, переселенка: “Пані Стефа до нас – як до рідних. Одразу нагодувала, сказала: “Ось тут ваша хата. Ось тут влаштовуйтеся, – тут ви будете жити”.
На кухні чергують позмінно – по черзі готують обід, а обідають як справжня сім’я.
Сергій, переселенець: “Такого ставлення до себе від зовсім незнайомої людини ми зовсім не очікували. Отак приїжджаєш, – і одразу почуваєшся, як у бабусі в селі”.
