Битва за Київ і стартапи добра – 5 книг, де твориться історія

Баланс між свідченнями очевидців і широким висвітленням подій російсько-української війни, а також іншими фактами нашого сьогодення – важлива частина документування історії. І головне при цьому навіть не історична ретроспекція чи новітні плани перемоги, а реакції простих людей на страшні події, обстріли, смертельну небезпеку.

 

Сергій Руденко. Бій за Київ.

Х.: Фабула, 2023

Журналістське розслідування, яким розпочинається і завершується книжка – не лише про політиків – Ющенка, Порошенка, братів Кличків, але й про мешканців міста, які теж щодня тримають оборону. Розділи про них, мабуть, найцікавіші, адже мова у них про життя (не)простих людей, які потрапили у вир війни. «Десять днів із життя журналістки Лєни Чиченіної в окупованій Бучі», «Морг, Pink Freud і «Бабель» Євгена Спіріна», «Революція, війна й весілля Дмитра Лінька («Лінукса»). Загалом же книга есеїв відомого київського журналіста Сергія Руденка «Бій за Київ» побудована як одна велика і вирішальна битва – причому не лише за Київ, а загалом за Україну: «Раунд перший. Удар по країні. Удар по столиці», «Раунд другий. Бій за Гостомельський аеропорт», «Раунд третій. Тероборона режиссера», «Раунд четвертий. Російські диверсанти в Києві», «Раунд п’ятий. Оборона аеропорту «Київ», «Раунд шостий. Під дулом автомата. Блиставиця», «Раунд сьомий. Терор на вулицях Києва». Тож перед нами яскраве аналітичне полотно подій, в якому історична ретроспекція межує з політичними прогнозами і професійними коментарями. «Зараз Україна – єдина країна у світі, яку двічі за останні вісімдесят років руйнували та знищували фашисти, – нагадує автор. – Спершу – німецькі, тепер – російські. І все це відбувається в режимі онлайн – під прицілом фото- та відеокамер. Світ споглядає за тим, як за телесеріалом. Для нас це – життя, у якому гинуть найближчі, у якому постійні обстріли, повітряні тривоги, місяці розлуки з дітьми, тотальна невизначеність та майбутнє, що залежить не від твого розуму, вдачі, знань, а від навіженого діда в Кремлі». 

Пол Шарре. Невидима армія. Автономна зброя та майбутнє війни.

К.: BookChef, 2023

Ця фундаментальна книга особливо актуальна на тлі кровопролитної війни, що триває в Україні. Застосування нових видів озброєнь, роботизованої техніки, напівавтономної зброї змінює хід бойових дій, і людство є свідками жахливих наслідків цих дій. Автор книги, експерт із питань ведення сучасної війни, глибоко обізнаний у царині різного типу озброєнь, які використовують на полі бою, та випробовують. Він дуже детально аналізує їхню ефективність, дає фаховий порівняльний аналіз, зібравши величезний масив інформації про те, як розвивається сучасна зброя і якою вона буде в майбутньому, що – фактично – вже настає. Щоб зрозуміти її ефективність, він аналізує набутий досвід, заборони на використання різних видів озброєнь, звертає увагу на закони і проекти, які регулюють розробки сучасної зброї. «Технології привели нас до критичної межі відносин людства й війни, – нагадує автор. – Можливо, у майбутніх війнах машини самостійно вирішуватимуть, кому жити, а кому ні. Військові різних країн світу змагаються, хто швидше розгорне механізовані війська на морі, суші й у повітрі – понад 90 країн мають дрони, що патрулюють повітряний простір. Ці роботи стають дедалі автономнішими, і значна їх частина озброєна. Зараз ними керують люди, але що станеться, коли безпілотник «Predator» стане таким само автономним, як Гугл-мобіль? Яку владу ми маємо надати машинам щодо остаточного рішення – життя чи смерть?» Таким чином, автор веде читача до лабораторій та оборонних компаній у різних країнах і разом із провідними експертами прогнозує ризики, які має сучасна автономна зброя, нагадуючи, що одного дня ми можемо побачити, як наші найгірші жахіття стають реальністю.

Тім Гіґґінз. Ставка століття. Як Ілон Маск і Tesla змінили правила гри.

К.: Наш Формат, 2023

Автор цієї книжки нагадує, як на самому початку Tesla була мрією купки ексцентриків і новаторів. Потім – стартапом, що кинув виклик автогігантам на їхньому ж полі. Згодом – нішевим елітним брендом, фантазією захисників довкілля та примхою багатіїв. І нарешті – культовою компанією з великою кількістю прихильників у всьому світі. Тож як автомобілеві вдалося перевершити своїх бензиноїдних родичів, ставши стильнішим, технічно досконалішим, ефективнішим і економнішим? Чого це коштувало команді, якщо міряти грошима, зусиллями, зруйнованими стосунками? Автор детально розповідає, як розвивалася ідея і хто до неї причетний, як воювали співзасновники Маск і Ебергард, які виклики долала компанія. Віг не веде сухої хронологічної оповіді, а вплітає особистісні історії, розробницькі деталі й різнобічні портрети учасників. Зокрема, самого Маска – з його новаторством і пихою, вибуховістю й геніальністю, супергеройством і лиходійством. «Маск думав не лише про зміну машин, які продає автомобільна галузь, а про те, як машини продавати. Він вважав, що у сфері торгівлі авто настав час змін, і хотів, щоб Tesla могла контролювати процес. Дослідження Ебергарда обґрунтовувало це прагнення. Кілька місяців тому він бачився з Біллом Смайтом, який мав великий досвід в автомобільній галузі як власник успішного дилерського центру Mercedes. Коли Tesla почала вивчати тонкощі дилерської моделі, вони почули ім’я Смайта як людини, до якої варто звернутися за порадою. Ебергард розшукав бувалого дилера з Кремнієвої долини, щоб більше дізнатися про роздрібний продаж в автомобільній галузі». 

Стартапи добра. Люди та проєкти, яких не зламала війна.

Л.: Видавництво Старого Лева, 2023

Ця книжка містить сімнадцять історій про тих, хто підтримує, гуртує, підсилює українців та українок попри всі великі суспільні виклики та кризи. Так само «Стартапи добра» – це історії про успіхи та труднощі, ідеї та натхнення, згуртованість, взаємодопомогу та єднання. Тобто загалом про звичайних українців та українок – ​сильних та відповідальних, які під час повномасштабній війні, що її веде Росія проти України, стверджують своєю працею одне-єдине. А саме – те, що у цей час всі ми здобуваємо себе, свою ідентичність, ми виховуємо з себе націю гідних, відповідальних, свідомих людей. Тож у подорожі сторінками цієї книги ми зустрінемо тих, хто створює домівки для українців та українок, що втратили свої, втікаючи з-під ворожих обстрілів, або випікають хліб на Донеччині, або на Херсонщині, в умовах окупації, на велосипеді розвозять їжу людям з інвалідністю. «Дорога до прифронтової Мар’їнки всіяна калюжами, блокпостами і напівпорожніми магазинами, – дізнаємося ми зокрема історію пастора Олега Ткаченка. – Струмені дощу розтікаються шибкою автівки, в якій пастор Олег Ткаченко везе мешканцям міста хліб з Покровська. Якщо встигне доїхати за чотири години – йому пощастить. Дорога, яка зазвичай займала дві години, розтягнулася аж на п’ять-шість. За цей час буханці, що пахли турботою і затишком, встигали охолонути, а люди, які чекали на просякнутих війною вулицях теплого шматка їжі й уваги, – змерзнути і змокнути. Ти ніби зробив добру справу, але хліб холодний, а люди розлючені. Мозок кипів: із цим треба щось робити! Але що? З’явилося одкровення: треба будувати пекарню прямо тут, у Мар’їнці. Коли розповідав. про цей задум, мені казали: «Ти в своєму розумі?» Вибачте, нічого кращого я не придумав»,

Олена Захарченко. Тільки не гавкай.

Х.: Віват, 2023

У цій збірці живуть різні тварини – лісова лань, акваріумні рибки, приблудні собаки, домашні коти, страуси й кури… Але й також різні люди – старий емігрант, колишній військовий, дівчина з Чернігова, чоловік із Києва, молода мама з Харкова, американський журналіст… Одного ранку цих тварин і людей об’єднала спільна війна – несподівано-сподівана, безжальна, руйнівна. Утім, «Тільки не гавкай» Олени Захарченко (Х.: Віват) не про неї, а про зв’язок поколінь, карколомні втечі, неможливі порятунки, доленосні зустрічі. Про людей, які бігли в невідомість, але не залишили тих, хто потребував допомоги. Про круговерть життя,де є місце для давнього й нового, смутку й любові. Про віру в перемогу і про незламність українців, які не здаються – хай би де були й жили, і хай би з чого починався їхній день. Аби тільки не повторилося, як тоді, на початку… «Я прокинулась не знаю від чого, – згадує авторка, – світився екран телефону, він тихенько порипував на віброрежимі, хтось дзвонив… уночі… напевно, помилився номером… я ще навіть не глянула, хто це, коли рипнули двері – молодший син, босий, у піжамі, очі здоровенні в синьому примарному світлі мобільного, перелякані. – Мам… там… гупає… там… І він одразу лякається того, що мені сказав, тобто, що це означає, що це може означати, і виправляє сам себе, сам мене заспокоює, повертає світ до нормальності: – Це просто каштани, мам… це каштани падають на машини у дворі… Я думаю все ще сонно: «Які каштани в лютому?» І чую: «Бах! Бах!» Відчиняю балкон – гучніше: «Бах!» Холод лютневої ночі пробирає до самої ниточки, і ці вибухи десь аж у костях моїх тремтять: «Бах!»