Обитель жаху – 5 книжок, від яких мороз по шкірі

Внутрішнє пекло героїв цих книжок виходить назовні, і неважливо, у якій формі воно описане – чи то як телевізійний сценарій, етнографічна драма, а чи містичний детектив і політичний трилер. У будь-якому випадку, дитяча травма щоразу впливає на розвиток жанру, а роман жаху стає буденним «дорослим» чтивом.

Поет, драматург, публіцист і арт-критик Ігор Бондар-Терещенко поділився з Тутка своїм списком з п’яти книг, від яких стає моторошно.

1. Марк Фрост

Таємнича історія Твін-Пікса

Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Ця книжка – неоціненний подарунок фанатам культового серіалу, призупиненого 25 років тому. Як має бути, сама книжка – наче сови з «Твін Пікс» – це не те, чим вона видається на перший погляд. Інтригу збережено, таємничості побільшало, містика чатує на кожній сторінці. За сюжетом, до спецслужб потрапляють архівні документи, щоденники, фото, ілюстрації, які читач може вивчати разом з агентами, а в поліграфічному сенсі це справжня колекція, таке собі колаж-досьє, і не дивно, що сама книжка створена в унікальному жанрі «датафікшн». У такий «документальний» спосіб нам розповідають цілком «художню» історію невеликого містечка в штаті Вашингтон, де свого часу вбили Лору Палмер. Крім цього, ми дізнаємось про події, що відбулися за останні два століття – відтоді, як перші слідопити почули від індіанців про існування нині вже знакового і легендарного місця. Власне, оповідь триває саме від початку ХІХ століття, коли був заснований Твін Пікс, аж до наших днів. Що ж до зібраного в книжці корпусу архівних матеріалів, то вони допомагають підняти завісу таємниці над тим, що відбувалося в містечку та його околицях тоді, коли люди вже почали здогадуватися, що воно якось пов’язане з могутніми і не завжди добрими силами.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

2. Джон Віндем

День триффідів

Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

Страх, що живе в цьому романі – насправді сліпий, і це не метафора. Справа в тому, що, за сюжетом, до всіх апокаліптичних подій додався ще спалах на Сонці, в результаті якого всі люди осліпли. Що ж до основної трагедії, то тут вже руку доклало людство в особі науковця, який чи не єдиний спроможний бачити результати своїх дослідів. При цьому пастка, в яку герой цього трилера заманив планету – випадково, не навмисне, з цікавості – загрожує стати могилою для нього самого. Справа в тому, що невинні рослини, які прибули в лабораторію з екзотичних країв, спочатку збиралися використовувати, як джерело альтернативного палива. Але в результаті наукових експериментів щось пішло не так. Триногі рослини – триффіди – стали полювати на сліпих людей, які навіть не знають, хто їхні вбивці. Страх запанував не лише на вулицях, але й серед вчених, які повинні були врятувати людство. «- Справжня проблема в тому, щоб знайти якийсь простий спосіб боротися з ними, – дізнаємося ми з їх дискусій. – Нам ще не настільки погано, бо ми можемо тримати їх подалі. Але що робитимуть наші онуки? Невже їм доведеться провести усе своє життя в людських резерваціях, які залишатимуться вільними від триффідів лише ціною нескінченної каторги?»

3. Виктор Хорунжий

Дженнифер. Обитель скорби

К.: Саммит-книга, 2018

Чудовиська, яких бачить лише шістнадцятирічна героїня цього готичного роману, батьки якої загинули в автокатастрофі, явно належать до потойбічному світу. Але що як все довкола – несправжнє, а ці примари, що являються їй навіть уві сні – справжні, до того ж, мають відношення до її родини? У будь-якому разі, психлікарня, де опинилася дівчина – не краще місце для з’ясування  цього, оскільки пацієнти тут хоч зі своїми «тарганами», але більшість з них не такі вже й хворі, і саме з ними вона замислює втечу. Тим паче, що заклад цей надто вже підозрілий – єдині друзі (кухар та прибиральниця) скидаються на рабів господаря, навідується таємничий листоноша, після візиту якого в клініці хтось помирає, а ще псує життя монструозної головлікар. А коли виявляється, що бачення минулого виявляються правдою, ірраціональний страх зростає, і покладатися доводиться лише на себе, щоб не занапастити душу. Або довіритися маминій подрузі – єдиній людині, яка може допомогти, і після зустрічі з якою все з’ясовується. «- Я хотела бы успокоить тебя, Дженни, – наконец вымолвила она. – Сказать, что все твои страхи напрасны, а видения — лишь плоды фантазии под воздействием пережитого стресса. Мне хотелось бы, но… это было бы неправдой». І далі вже починається таке, що Гаррі Поттеру й не снилося, а нам залишається тільки захоплено гортати сторінки, зазираючи в кінець – чи багато ще залишилося цього магічного чтива?

4. Оксана Велит

Добро пожаловать в ад

К.: Каяла, 2017

…Одна з героїнь цієї книжки,  мала дівчинка Марта, недаремно гадає, що «однажды ошейник не выдержит», і мова навіть не про злющого собаку, а загалом про безвихідь ситуації. Тобто багатолітній нарив стосунків – між дитиною і батьками, чоловіком і дружиною, навіть випадковими коханцями, які потрапили  в місто живих мерців – може тільки вибухнути. З одного боку, банальні будні, сварки батьків, від бабусі звично «пахнет морем и гнилыми водорослями», але хоч якогось «виховання» при цьому чомусь не виходить, і душа у дитини «скручивается в узел». Тож не дивно, що в наступних оповіданнях Марта виростає, псує життя чоловікам, навіть міняє імена і прізвища, потрапляє в пекло і чужі сни, але ситуація в житті не змінюється. Іноді від такої безвиході навіть авторка нічого не може вдіяти і брязкає інфернальним фіналом, немов з піонерських страшилок, а іноді залучує класичні сюжети з казок Гофмана, щоби хоч якось розрадити депресивну сучасність. Тож поєднання таких вибухових інгредієнтів може призвести (і призводить) не лише до замикань в мережі, але й до повного колапсу, який ніякої заміною пробок не вилікуєш. Власне, герої не дуже й намагаються, єдине бажання в них – залишитися на самоті, щоб роз’ятрювати власні рани, чи пак травми дитинства. Що ж до конструкції збірки, яку можна назвати романом з сучасністю, то це метод нарізки сюжетів, коли люди і речі ближче до фіналу все частіше зустрічаються, повторюються, змішуються в нових історіях. Наприклад, про втечу від зомбі і від самого себе, пригоди в пеклі і на роботі, зустрічі з померлою матір’ю і єдиним другом – відображенням у шибці вікна.

5. Євген Лір

Підземні ріки течуть

К.: Видавництво Жупанського, 2018

Автор післямов до класиків «темної» літератури Чемберса, Мерріта, Мекена, а також перекладач «Короля в жовтому» Чемберса і «Місячного дитя» Кроулі вирішив спробувати сої власні творчі сили в жанрі «екзистенціального хоррора», і це, слід, визнати йому вдалося. Попри те, що передмова до збірки його оповідань попереджає, що читачеві нелегко буде пробиратися лабіринтом сюжетів, свічка, яку запалюють на самому початку в таємничому підвалі, світить крізь всю «темну» оповідь автор-дебютанта. Символи і знаки, натяки і здогадки супроводжуватимуть нас протягом всього дійства, яке розгортається у всіх новелах збірки. У кожному з них – своя загадка і таємниця. Молоде подружжя вирушає у мандрівку в самісіньке серце Пітьми, художниця-криміналістка замість об’єктів бачить символи, триває гра в Кита, Острів і Тьму. І все це в обрамленні інфернального жаху, метафізичного страху і безлічі гострих емоцій, які виникають при читанні цієї збірки. Але її основна цінність – крім захоплення, яке вона викличе у справжніх цінителів жанру – це чистота експерименту з висадження пагінців світової «літератури жахів» в український ґрунт.

Автор: Ігор Бондар-Терещенко