“Завіси розрубані сокирою, шпалери зірвані чи прострелені, посуд – чайники, каструлі, сковорідки – по вінця заповнені випорожненнями”. – російська армія в 1918. Нічого не змінилося… 

Російський художник Юрій Аннєнков (1889-1974) у своїх щоденниках записував згадки про громадянську війну. Ось так він описав свій заміський будинок у Фінляндії після того, як туди навідалися російські війська.

“У 1918 році, по втечі червоної армії із Фінляндії, мені вдалося дістатися до Куокали та поглянути на свій дім після навали росіян. У пишній гордовитості снігового покрову на його місці височіло нещасне страховисько – колись дерев’яна хата зі спаленим дахом, вибитими вікнами та чорними дірами замість дверей. Підлогу всівали купи людських випорожнень. По стінах, майже від стелі до підлоги, струмочками замерзла сеча… з цікавими позначками: 2 аршини, 3 вершки…

Переможцем цього хитромудрого змагання став кулеметник Матвій Глушков – у протистоянні він “вистрілив” найвище.

Лампу, вирвану з дротами зі стелі, втоптали у лайно. Залишили напис: “Буржую, дякую за лампу – світила нам справно”.

Завіси розрубані сокирою, шпалери зірвані чи прострелені, залізні ліжка скувала невидима судома, блакитні сервізи стали уламками, металевий посуд – чайники, каструлі, сковорідки – по вінця заповнені випорожненнями. Лайно росіян було всюди: на кожному поверсі, на кожній сходинці, на комодах, в шухлядах, на стільцях, матрацах, навіть на стелі…  І записка: “Панюхай – як наше лайно пахне”.

На третьому поверсі – єдина кімната, яку не зачепили. На дверях табличка: “Командир”. На столі – нічний горщик з залишками гречаної каші з ложкою у ній…”

Ніби про сьогоднішню Бучу писав, а за 100 років нічого не змінилося…

А далі фото, як русскій мір приходив у Бучу.